Розділ 34. Яна

 Ранок у Буковелі починався різко. Холод одразу пробирав крізь куртки, сніг під нашими ногами голосно хрустів, коли ми йшли брати в прокат лижі. Курорт уже жив - підйомники гуділи без упину, люди метушилися, застібаючи шоломи, тягнучи лижі, сміючись і сварячись водночас.

 У прокаті пахло пластиком, мокрим одягом і кавою з автомату. Ми стояли, здавалося в кілометровій черзі, яка рухалася повільно. Хтось перевіряв кріплення, хтось нервово переступав з ноги на ногу, а хтось удавав, що не хвилюється, але це було надто помітно. Через десять хвилин кожен з нашої невеликої компанії отримав лижі. Вони були незвично важкі і холодні на дотик.

 Одягнувши лижі, ми сіли по парах на підйомники. Кароліна знову відмовлялася їхати з Костею і хотіла бути на одному підйомнику з Мірою, але тут виступив Макс. Він останнім часом надто багато часу проводив з моє подругою і хотів поїхати з нею. Все ж, сестрі довелося поступитися і вона поїхала з Костею. Перший підйомник піднімав нас мовчки. Вітер свистів у вухах, а під ногами розгортався схил - широкий, білий, трохи лячний. Гори здавалися ближчими, ніж на фото, і від цього всередині стискалося.

 Наш перший спуск був просто жахливим, але веселим. Макс упав одразу, Костя різко загальмував і ледь не врізався в інших. Сніг летів у обличчя, серце билося швидше, ніж треба. З усіх нас лише рудоволоса дівчина каталася достойно, але після кількох невдалих спусків, страх відпустив, рухи стали впевненішими, і з’явилося те відчуття свободи, заради якого сюди їдуть.

 Каталися ми довго - з перервами, зі сміхом, із синцями, що точно дадуть про себе знати завтра.

 Накатавшись, опівдні ми вирішили піти в колибу - так тут називали кафе. Скло запітніло від тепла, рукавиці парували на батареї. Гарячий чай обпікав долоні, щоки пекли від холоду, а ноги приємно гули. З вулиці доносилася музика й гомін, але всередині було набагато тихіше.

 Після обіду ми вже не гналися за рекордами і вирішили піти на тюбінг. Тут сміху було більше, ніж на схилах. Особливо, коли зі схилу спускався Макс, а Міра не помітила його і йшла внизу, тягнучи по снігу за собою великий надувний круг. Хлопець, звісно ніяк не встиг загальмувати, збив подругу з ніг, але встиг підхопити на руки й посадити до себе на коліна. Я знову зійшла на гору, глибоков вдихнувши морозне повітря й дивлячись на краєвид. Звідси Буковель здавався іграшковим, а люди були маленькими точками на снігу.

 Додому ми почали збиратися лише надвечір, коли сонце почало сідати. Гори повільно темніли, небо стало глибоким, холодним, а в повітрі з’явилася тиша. Нас різко накрила втома - важка, але приємна. Стоячи біля своїх автівок, ми спостерігали як у будиночках загорається світло і курорт перетворюється з денного на вечірній.

 Дорогою назад ми майже не говорили. Кароліна навіть заснула від втоми на задньому сидінні, а я спостерігала за темними контурами дерев, прокручуючи в голові події сьогоднішнього дня, які назавжди залишаться в моїй пам'яті.

 Наступного ранку, на наш четвертий день відпочинку Петро запропонував поправитися в бані, яка, як виявилося, розташована тут неподалік і належить цій родині. Баня розділялася на дві частини - чоловічу і жіночу. 

- Ми з вами влаштуємо окремий відпочинок. - завірила нас Марічка і, сказавши, що чекатиме нас на місці, покинула готель.

- Воу, з кожним днем ми все більше набираємо оберти. - в приємному здивуванні сказала Міра і кожна з нас розбрелася по своїм кімнатам, в пошуках купальників.

 Через двадцять хвилин ми, взявшись під руки прямували через засніжене повітря до невеликої дерев'яної будівлі з світлого дерева. З димоходу у повітря піднімався димок.

 Ми відчинили важкі двері, зайшли в середину в почали роздягатися. Зміну температури було відчутно відразу. Усередині, як Марічка й казала, баня була розділена на дві частини. Дерев'яні перегородки відокремлювали зону відпочинку від парилки. Жіноча частина була невеликою, але затишною. На підлозі стояли низькі лавки, у кутку - велика ліжка з трохи пануючою водою, в на протилежній стіні висіли вінички і м'які рушники.

- Заходьте, дівчата заходьте. - промовила господиня. - Я вам вже все приготувала там, гарненько відпочиньте, зігрієтеся.

- Я думала ви будете з нами. - сказала Міра, роззуваючись.

 Жінка добродушно розсміялася.

- Якби то я могла, але тиск заважає. Вік, все ж, дає про себе знати. Розважайтеся, а я піду обід вам готувати.

 Розібравши вінички і рушники, ми почали повільно заходити в саму парилку, де в повітрі стояв пар.

- Я в раю. - промовила Каро з насолодою сідаючи на одну з лавок і витягуючи ноги.

 Соломія нам показувала як правильно мазати віником, щоб зняти напругу в плечах, але в мене постійно не виходило.

- Це тому що ти робиш не так, - заперечила сестра і ще раз показала як правильно.

 Ми по черзі били по спинах одне одного віничками і розповідали якісь історії. Так я дізналася, що колись тітка Соломії колись парилася в бані з хлопцями і однією дівчиною, з якою вони не приятелювали, але доводилося якось миритися. 

- Тітка випадково вилила на неї відро води, вона почала кричати, а хлопці сміятися. Щоб не виглядати повної дурепою перед хлопцем, який їй подобався, тітка втекла.

- А той хлопець що? - зацікавлено запитала Міра, лежачи на лавці і підперши головою рукою.

- Він пішов за нею і тоді виявилося, що їх почуття взаємні. Тепер вони вже двадцять років в шлюбі.

- Слухати чужі історії кохання так класно. - сказала Каро, будучи з заплющеними очима.

- Ти можеш створити свою. - сказала Соломія, знову змахнувши віником.

- Дякую, але обійдуся. Я, скоріш всього, творю історію жахів. 

- Чому?

- Заміж виходжу. - відповіла сестра і ніби в підтвердження своїх слів підняла донору руку з розчепіреними пальцями.

 На її безіменному худенькому і довгому пальці виблискувала каблучка з діамантом. Мені здавалося, що вона раніше її не носила. Жодного разу не бачила її у неї на пальці, але, схоже, це робилося спеціально для Кості.