Розділ 30. Яна

 Ми піднялися на другий поверх і Петро відчинив важкі різьблені двері, в кімната зустріла нас тишею, теплом і світлом від маленьких ламп із тканинними абажурами.

 Я зайшла першою, а потім і Рома, господар зачинив двері і повів Макса далі по коридору, показувати його кімнату.

 Перше, що кидалося в очі - велике ліжко з різьбленим узголів’ям, застелене білою постіллю й товстими пухнастими ковдрами. Поверх них лежав карпатський ліжник із червоно-чорним орнаментом, а подушки пахли лавандою й чистотою.

 Біля вікна стояв круглий столик і два дерев’яні крісла. За склом виднівся засніжений схил, темні смереки й мерехтливі вогники Буковеля вдалині, ніби розсипані зорі на землі.

 У кутку стояв невеличкий камін із скляними дверцятами, в якому вже потріскували дрова, і плетений кошик із запасом поліна. Поруч була книжкова поличка з романами, старими путівниками Карпат і фотоальбомом родини.

 Рома залишив валізи при вході, а сама впав спиною на ліжко.

- Чудове. - протягнув він і заплющив очі.

 Я підійшла до валізи і, діставши звідти светр і світлі джинси, вирішила прийняти ванну.

 Двері до неї були в кутку кімнати - також з дерева. Всередині була тепла підлога, кам'яна раковина, над якою весілля велике дзеркало у різьбленій рамі. Посеред кімнати стояла велика чавунна ванна з ніжками з округлими краями і глибоким корпусом. Поруч стояв дерев'яний стіл, на якому лежали рушники й мило ручної роботи.

 Я поклала свої речі на стіл, відкрутила кран з гарячою водою і, залишивши ванну наповнюватися, підійшла до дзеркала. 

 Сьогодні на мені не було макіяжу і обличчя здавалося втомленим, в неохайний пучок на голові доповнював картину. Я повільно стягнула светр, залишившись в одному топі і зараз могла розгледіти майже всі помітки, які вчора залишив Рома. Потрібно було про це не думати, але мозок так і підкидав картинки вчорашньої ночі. Як можна було забути про те, сліди від чого в мене по всьому тілу?

 Я стягнула штани з шкарпетками, розпустила волосся і, на ходу знімаючи нижню білизну, попрямувала у ванну,яка вже встигла наполовину набратися.

 Перевіривши температуру води, я задоволено кивнула і залізла всередину, маючи намір пролежати тут вічність. Все ж, приїхати сюди - було гарною ідеєю. Ми щойно прибули, в я відчувала вже себе краще, хоча в глибині душі мені досі здавалося, неправильним те, що я тут, а Аня там сама. "Вона не сама, - пролунало в голові, - в неї є тато і Ніна також обіцяла потурбуватися про неї. Тобі немає про що хвилюватися". Я задоволено кивнула і розслабилася.

 Звісно, вічність я не пролежала, але, здавалося, минула година, коли я нарешті вирішила покинути ванну. Тепер на мені був запах хвої і чебрецю, але мені подобалося, додавало зимовий вацб, якого в мене не було, хоча Новий рік вже за тиждень.

 Витерши з тіла воду, я переодягнулася в чистий одяг і відкрила невеличку квітку під раковиною, сподіваючись знайти фен, щоб висушити волосся. На щастя, він справді виявився там і мене не довелося ходити з мокрою головою.

 Коли волосся було повністю сухим, я стягнула його у високий хвіст і повернулася в спальню. Рома також встигнув вже переодягнутися.

- Кудись збираєшся? - запитала я.

- Петро запросив прикрасити разом з ними ялинку. Завтра ж Різдво.

- Я зовсім забула-а, - протягнула я розчаровано.

 Ну як можна було забути про свято? Просто жах.

- То ти йдеш? - запитав він, закінчивши застибати гудзики на новій темно-синій сорочці.

- Звісно, - я підійшла ближче, поправляючи йому комір, в потім перша покинула спальню.

 Спустившись вниз, я відразу почула шум у вітальні, куди у попрямувала. Посередині кімнати тепер стояла велика ялинка, схоже, вона була свіжозрубаною. Навколо неї зібралися господарі готелю, Соломія, Макс, який активно сварився з двома дівчатами - Мірою і Кароліною.

- Яно, - першою помітила мене Міра, обійнявши. - Все добре?

 Я кивнула.

- Не хочу зараз про це говорити.

 Подруга розуміюче кивнула і ми підійшли до хлопця і дівчини, які продовжували сварку.

- Це не стильно, - роздратовано сказала Кароліна, а Макс лише закотив очі.

- Кого хвилює стиль взагалі?

- Як бачиш, мене, тому не смій чипляти це сюди.

- Ми почали прикрашати цей бік ялинки, але Макс хоче повісити на ялинку чорну іграшку, а Кароліна не дозволяє йому цього зробити.

- На твоєму місці я б дослухалася до її слів. Вона, все ж таки у нас дизайнер інтер'єру.

 Хлопець роздратувався в попрямував до Роми, що щойно увійшов, а Кароліна, будучи задоволеною собою, обернулася до мене.

- Рада бачити, сестричко.

- Взаємно, лисичко. - посміхнулася я і обійняла дівчину.

 Кароліна Небесна - неймовірно гарна дівчина. Висока, струнка, має блакитні очі, які частіше за все іншим людям можуть здаватися холодними, карамельно-руде хвилясте волосся, яке зараз було зав'язане у високий хвіст. Саме через колір волосся я завжди називала її лисичкою, хоча характер в неї також був трохи схожий.

- Не називай мене так, - вдавано невдоволено відказав сестра, розриваючи обійми.

- Чула в тебе влітку весілля, - змінила я тему.

 Дівчина повернула свою увагу коробку з новорічними іграшками і, перебираючи їх, відповіла:

- Так, сімейний борг і все-таке, але тобі, як бачу, пощастило і тебе оминула ця участь. - вона кинула погляд на Рому, який висловлював надто емоційного друга.

- Щось типу того, але це довга історія.

- Ненавиджу довгі історії, - поморщилася Каро, - тому, ти спочатку придумай коротшу їх версію, а потім розкажи мені.

 Я посміхнулася.

- Як скажеш. В Ніни теж скоро буде весілля. Крім мене вона нікому не говорила, але їй зробили пропозицію.

- І вона погодилася? - здивувалася дівчина, приміряючи іграшку на ялинці.

- Так.

 Я також зазирнула в коробку і почала прикрашати ялинку.

- Тоді Ніна точно виграла тренд "Що такого зробити під кінець року, щоб всіх шокувати?"

 Я розсміялася.