Розділ 29. Рома

 Яна заснула читаю одну з куплених книг, а Макс за обидві щоки уплітав кекси на задньому сиднні, але вони закінчилися і його увагу повенулася до мене. Він перегнувся до нас, роздивився чи немає тут ще якоїсь їжі, а потім взяв книгу з колін дівчини.

- Що тут у нас? 

 Хлопець повернувся на своє місце, закинув ногу одну на одну і, розгорнувши книгу, погортав, а потім, ще деякий час покрутивши її в руках, почав читати. Деякий час ми сиділи в повній тиші, поки друг не вирішив зачитати мені декілька цитат. Він прочистив горло,ніби збирався зачитати цілу лекцію, і промовив:

- Так, панове, увага. ''Його очі палали, мов два вуглики пристрасті, а серце билося, немов спійманий метелик у клітці її ніжних рук''.

 Він зробив паузу і підняв погляд, щустрічаючись з моїм в дзеркалі заднього виду.

- Метелик. У клітці. У руках. Це взагалі анатомічно можливо?

 Я хмикнув і повернув свою увагу дорозі.

 Макс знову замовк на кілька хвилин, а потім вкотре перегорнув сторінку й зачитав новий рядок.

- ''Вона здригнулася від його дотику, бо її душа розквітла, як троянда після весняного дощу''.  Її душа - це тепер ботанічний сад, - пробурмотів він. - Чудово.

 Друг продовдив читати вголос:

- ''Його голос огорнув її, мов оксамитовий плащ ночі, і вона зрозуміла: він - її доля''.

 Макс закрив книгу і зробив таке приголовшене обличчя, що просто не можна передати словами. Кілька секунд він просто з відкритим ротом розмахував руками, в одній з яких була книга, а потім нарешті повернув собі дар мовлення.

- Поясніть мені, будь ласка, як голос може бути плащем? І чому всі долі в цих книжках знаходяться на третій сторінці?

 Я поглянув на нього через дзеркало заднього виду.

- Я ж не змушував тебе це читати, ти сам почав.

- Бо тут, - він тицьнув пальцем в анотацію книги, - написано, що це ''дуже емоційно''. Я думав, там буде хоч одна емоція, а не зоопарк метеликів і сад троянд.

- Але, як бачиш, емоції в тебе є.

- З такими емоціями не далеко і в дурку загриміти. - емоційно заперечив Макс, а потім тяжко зітхнув і поклав книжку собі на груди. - Якщо я колись напишу роман, там буде: ''Вони подивилися одне на одного. І цього вистачило''. Без плащів. Без метеликів. І без ботаніки.

 На кілька секунд в машині знову стало тихо.

-  …але якщо чесно, - додав друг, - я все одно дочитаю. Бо мені треба знати, чи виживе той метелик.

 Я просто закотив очі, навіть не дивуючись перемінам у його настрої. Макс знову зручно влаштувався на задньому сидінні і загалом останню частину шляху ми провели в тиші. Звісно, якщо не враховувати періодичні цитати цього читача і його критику в бік цієї книги. 

 Коли нам залишалося до місця призначення хвилин десять, прокинулася Яна.

- Чо-орт, - протягнула вона, роминаючись. - Я що, заснула?

- Як бачиш. - відповів Макс, не відриваючись від книжки.

 Дівчина кинула на нього погляд, а помітивши свою книгу в його руках, потягнулася, щоб забрати, але хлопець, продовжуючи читати, не дозволив їй вихопити книжку з рук. Виставивши палець вперед, в жесті ''почекай'', він продвжив бігати очима по сторінкам, а потім він захлопнув книгу так різко, що Яна, яка досі тримала руку протягнутою, здригнулася.

- Дві. Години. - оголосив він урочисто. - Дві години мого життя, які я ніколи не поверну.

 Я підняв на нього погляд в дзеркало заднього виду

- Дочитав?

- Двадцять сьомий розділ, - з гідністю поправив той. - І я морально зруйнований.

 Хлопець зітхнув і провів рукою по обличчю.

- Отже, слухайте фінал.

Він знову відкрив книгу на потрібній сторінці й почав читати:

- '' Вона відчула, як його серце б’ється поруч із її власним, і зрозуміла: тепер вони назавжди разом.
Але саме цієї миті двері розчинилися, і на порозі з’явився її… брат-близнюк, який виявився її справжнім нареченим''.

 В машині повисла тиша.

- …Пробачте, що? - повільно промовив Макс й ще раз перечитав речення. - Брат. Близнюк. Наречений.

 Він знову закрив книгу.

- Це що, ''Ромео і Джульєтта: сімейна версія''?

 Я ледь посміхнувся.

- І що далі? - запитав я.

 Друг хмикнув і, не шкодуючи емоцій відповів:

- А далі автор пише: ''Вона впала на коліна, бо її кохання було заборонене, але палало сильніше за будь-який закон''.

 Макс підняв очі до стелі.

- Я тільки що пережив більше драм, ніж за все своє життя. Якщо в наступному розділі з’ясується, що він - її втрачений брат, а вона - принцеса з іншого королівства, я офіційно перейду на детективи.

 Він ткнув пальцем у книгу.

- Але найгірше знаєте що?

- Що? - втомлено запитала Яна, яка просто хотіла забрати свою книгу в цього ненормального.

- …Я все одно хочу знати, що буде далі. І це найстрашніше.

- Що відбувається? - запитала у мене дівчина, але я лише знизав плечима.

 А що тут ще скажеш?

- Ти хочеш знати, що тут відбувається? - приголомшено запитав Макс. - О-о-о, я тобі розповім. - Те, що ти зараз почуєш, змінить твоє уявлення про кохання назавжди. 

 Яна підозріло примружилася.

- Мені вже страшно.

- І правильно, - з ентузіазмом кивнув хлопець. - Отже. Є він. Темний, загадковий, з поглядом "я пережив п’ять війн і три розлучення" - це не я говорю, так написано. Є вона. Ніжна, як ранкова троянда після дощу, але з характером, як у прокурора.

- І що це мені дає? - скептично підняла брову дівчина, але Макс лише шикнув на неї:

- Не перебивай трагедію. Вони зустрічаються, дивляться одне на одного і ... - він зробив драматичну паузу. - У них заводяться метелики. Ціле стадо метеликів.

 Макс змахнув руками.

- Він торкається її руки - і її душа розквітає. Він говорить — і його голос стає плащем ночі. Вона плаче. Він мовчить. Дощ іде. Троянди цвітуть. Усі страждають.

 Дівчина схрестила руки на грудях.

- Це звучить як реклама парфумів.

- А тепер кульмінація! - Макс підняв догори палець. - Вони майже цілуються… І тут БАЦ - заходить її брат-близнюк, який виявляється її справжнім нареченим!