Розділ 25. Рома

 Сьогодні у нас з Яною мало відбутися чергове побачення. Цього разу я забронював нам цілу ковзанку, посеред якої стояв накритий стіл і стільці. Зробити все це було звісно складно, але для Романа Білого немає нічого неможливого. 

 Зараз я саме був на цій ковзанці, роблячи, здається соте коло. Я спеціально приїхав раніше на пів години, але не думав, що Яна буде запізнюватися майже на годину. Я зателефонував їй, здається, двадцятий раз, в потім кинув погляд на наручний годинник і почав дратуватися. Якого чорт вона знову задумала? Знову якусь ігри?

 Я намагався заспокоїти себе, зважаючи на те, що останнім часом ми нормально спілкувалися, але це ж Яна - від неї можна очікувати будь-що. Я сів на стілець і почав бездумно гортати стрічку соцмереж, але в світі не відбувалося нічого цікавого. Принаймні цікавіше того, чому ця дівчина так тут і не з'явилася? Хоча минуло дві години. Я знову набрав її номер, але знову не дочекався відповіді.

 Нерви вийшли з під контролю і, пославши все до чорта, я покинув ковзанку. Всю дорогу до будинку Яни, я намагався додзвонитися до неї і бісився з цих її приколів. Так, мені в деякій мірі подобалися гойдалки в непередбачуваність, але не тоді, коли мені ні в що не ставлять в навіть не попереджають, коли не приходять на побачення .

 І чому на роль фіктивної дівчини мій вибір пав саме на неї? Одному Богу відомо. Хоча, знаючи Яну, це навіть йому не відомо. Але зараз мені стане відомо, чому вона не з'явилася сьогодні. 

 Я припаркувався біля її будинку і пішов до дверей, де не зміг себе стримати, і, все ж, постукав більш агресивно ніж треба було. Кілька секунд мені ніхто не відривав і я вже збирався повторити свої дії, але раптом двері розчинилися і переді мною з'явилася Ніна.

- Де Яна? - запитав, поглядаючи за спину жінки всередину будинку, але нічого не побачив.

- І тобі привіт. - білявка склала руки в грудях і зміряла мене невдоволеним поглядом. - На скільки мені відомо - вона зараз має бути з тобою.

 Я усміхнувся.

- Але, як бачите, вона не зі мною. Знову грає в свої ігри.

 Ніна закотила очі.

- Вона б такого не зробила. Ти дзвонив їй?

- Знаєте, - я зробив задумливий погляд, - навіть не подумав. - а потім роздратовано додав: - А чим, на вашу думку, я займаюся весь вечір?

- Розмовляй зі мною нормально. - холодно попередила жінка. - Ти вже з'ясував: Яни тут немає. Що ще хочеш?

 Я глибоко вдихнув.

- Зателефонуйте їй, будь ласка. Можливо, вам вона відповість і розповість, де зникла.

 Блондинка стиснула губи і на кілька секунд зникла в домі, але вхідні двері не зачинила в мене перед носом, що давало мені надію.

- Приїхав Рома і говорить, що у вас мала відбутися сьогодні зустріч, але ти не прийшла і не береш слухавку. - сказала Ніна в телефон, повернувшись.

 На кілька секунд вона замовкла, а потім їх обличчя стало занепокоєним, змушуючи мене хвилюватися.

- Яно? Що сталося?

 Жінка почала слухати відповідь на тому кінці і з кожною секундою їх обличчя стало все блідішим.

- Я вже їду, дорога моя. Чекай. - сказала блондинка і, вимкнувшись, почала поспішно одягати пальто, зовсім не хвилюючись, що на ній домашній одяг.

 Схоже, сталося справді щось серйозне.

- Підкинеш мене до лікарні? 

 Я кивнув і тільки вже в машині запитав:

- Що сталося? 

 Ніна почала сплутаної розповідати про те, що Аня порізала вени, лікарню і те, що Яна зараз сам на сам з тим "недоумком, який не сміється називатися батьком". Чомусь останній факт її злив найбільше. Половину шляху вона висловлювалася про батька Яни так, як я ще ніколи не чув від цієї стриманої жінки.

 Коли ми припаркувлися біля лікарні, Ніна перша покинула авто і забігла в лікарню, а я поспішив за нею. Вона запитала на рецепшині про Аню, в потім, давши мені знак йти за нею, поспішила до ліфта. 

 Як виявилося, Аня була в операційній і жінка була впевнена, що Яна зараз там, але яке ж було наше здивування, коли біля операційної ми побачили лише чоловіка, який так скривився при одному погляді на Ніну, що, здавалося, він побачив купу лайна, а не сестру колишньої дружини.

- Тобі тут немає що робити. - категоричним тоном заявив він, отримавши він блондинки холодний погляд.

- Я тебе маю слухати, де і коли мені знаходитися? - холодно запитала вона і окинула поглядом коридор. - Де Яна?

- Звідки я маю знати де носить цю критинку? - чоловік вказав рукою в бік операційної. - Ти б бачила, що через неї зробила Аня.

 Ніна заскріпила зубами, підняла голову вгору і глибоко вдихнула.

- Аня це сама тобі сказала? Послухай, якщо через тебе Яна знову буде почуватися жахливо, я власними руками тебе задушу. 

- Хотілось би на це подивитися. - насмішливо сказав чоловік, схрестивши руки на грудях.

 Якби я не знав, то навіть не подумав би, що в нього донька зараз десь там без відомості, в він зовсім не виглядає як батько, який турбується про свою дитину. Хоча, що можна очікувати від людини, яка свідчить, що невимовну любить одну дочку і водночас принижує іншу?

 Ніна хотіла щось відповісти на ці його слова, але в цей момент двері операційної розчинилися і звідти вийшов лікар, до якого вона відразу кинулася.

- Як вона?

- Житиме, ми зробили їй переливання крові, але вона поки без відомості. Ми переведемо її в реанімацію.

 Жінка кивнула і звернулася до мене:

- Я залишуся тут, а ти знайди Яну, будь ласка. Вона, певно, зараз в жахливому стані. Заспокой її, скажи, що з Анею все нормально, забери її подалі звідси і попіклуйся. - вона зазирнула мені в очі. - Я ж можу тобі довіряти?

 Я кивнув і знак згоди і повернувся до ліфтів. Чомусь, я вважав, що Яна на даху, куди я й попрямував. І, як виявилося, не помилився в своїх здогадах.

 Дівчина стояла біля бортика даху і дивилася вниз. Вона виглядала так, ніби літала десь в хмарах і це мене насторожило.