Розділ 24. Яна

 Коли Аня вибігла з мого дому мене заполонив відчай, якого я давно не відчувала, а точніше - з моменту смерті мами. Чорт! Вона все не так зрозуміла і відпускати її зараз в такому стані було неправильно, але я нічого не могла зробити. На відмінну від інших випадків, цього разу моя присутність могла все тільки погіршити.

 Андрій досі стояв у моєму коридорі, будучи розсіяним, але воно й не дивно. Він нічого не розумів як і я, власне кажучи. Простоявши кілька секунд, чоловік, не відводячи погляду від підлоги, запитав:

- Мені, врешті-решт, хтось пояснить, що відбувається?

- Послухай, - я запустила пальці у волосся, намагаючись зібратися з думками, - ми з Анею - близнюки. Вона боялася зустрічі з твоєю мамою і попросила мене поїхати замість неї. Ми помінялися лише на один вечір. Тепер я зустрічаюся з Ромою, але ти поцілував мене і тепер Аня думає, що ми їй брехали й зустрічалися за спиною. Точніше, - я сковтнула, згадуючи її слова, - вона вважає, що це я зустрічалася з тобою, видаючи себе за неї.

 Всі сказані мною слова прозвучали дуже швидко і виглядали як якесь безглуддя, чорт візьми! Хоча тільки зараз я зрозуміла, що ситуація справді була безглуздою і я не мала ні найменшого поняття, як все це виправити.

 Андрій кивнув не зрозуміло на які саме з усіх сказаних мною слів і покинув будинок. Я повільно спустила на підлогу по стіні, запутавши пальці у волоссі.

 Чорт! Чорт! Чорт!

 Не знаю скільки я так просиділа, але підвелася тільки тоді, коли мене пробрав холод від досі відчинених дверей. Я зачинили їх і саме прямувала на кухню, коли побачила на підлозі телефон Ані. Певно, випустила, коли побачила мене з Андрієм. Я підібрала його і пішла на кухню.

 Там заварила чай і сіла на стілець, обпершись на кухоний острів і стискаючи в руках телефон сестри. Увімкнувши його, я побачила шпалери на її телефоні. На верхній частині екрану було наше з нею зображення, коли нам виповнилося п'ять років. Це фото було зроблено на наше день народження, яке проводилося в тематиці діснеївських мальтфільмів. Я була вбрана як Ельза, а вона була Анною. 

 Я усміхнулася і перевела погляд на фото нижче. Там також були зображенні ми, але кілька місяців тому. Я успішно здала екзамени в коледжі і ми з сестрою святкували це в кафе. Я сиділа з тортом, а Аня обіймала мене зі спини. Я вимкнула екран і, поклавши телефон на стіл, зробила ковток гарячого чаю.

 Так я просиділа ще з п'ятнадцять хвилин. Спочатку допила чай, потім просто сиділа і стукала нігтем по поверхні столу. Мене неймовірно бісило те, що я не змогла нічого пояснити сестрі і ті слова, які вона мені сказали злили мене, але я ніяк не могла пробачити себе ща ляпас.

 Врешті-решт, через пів години я вирішила поїхати до неї. З моменту нашої сварки минулого десь півтори години і я сподівалася, що почуття Ані трохи вгамувалися і вона могла мене нормально вислухати, а якщо ні - то я просто віддам телефон, а поговоримо ми іншим разом.

 Я взяла телефон, одягнула пальто і, взявши зі столи в коридорі ключі від машини, попрямувала до авто. Всю дороги я намагалася зібратися з думками і придумати щось, що змучало б не так безглуздо. Звісно отримувалося жахливо і тому, припаркувавшис біля будинку батька, я ще хвилин п'ять сиділа в машині, в надії, що потрібні слова прийдуть мені в голову.

 Вони не прийшли і я, здавшись, вийшла на морозне зимове повітря. Склавши руки на груддях, я зупинилася перед хвірткою. Кілька разів я підвозила Аню додому після наших зустрічей, але прощалися ми завжди надворі. Вона не запрошувала мене всередину, а я й не мала такого бажання. Бажання бачитися з батьком. Але, схоже, тепер цього не оминути.

 Зітхнувши, я штовхнула хвіртку й увійшла на подвір'я. Мої кроки були розміреними і я чула як хрустів невеликий шар снігу під моїми ногами. Зупинившись перед вхідними дверима, я на секунду завмерла, але вже в наступну - моя рука торкнулася поверзні темного дерева і я кілька разів постукала. На моє здивування двері прочинилася на кілька сантиметрів, але це сталося тому що вони були незамкнені.

 Я опустила руку на дверну ручку і, розчинивши двері, увійшла всередину, опинившись в невеличкому коридорі, обклеєному бежевими шпалерами. Біля дверей стояла шафа, де висів верхній одяг, а біля стіни навпроти стояв столик, де лежали всілякі дрібнички. По обидва боки були двері, що вели, скоріш за все, у спальні. Навпроти дверей не було. Замість них була просто коричнева арка, яка слуговала входом на кухню.

- Аню? - покликала я, боячись заходити, але вже повільно крокувала на кухню.

 В будинку було тихо і ніхто не відгукувався. В голові промайнула думка, що, мабуть, просто нікого немає вдома, а двері вони просто забули зачинити, Але ця думка розвіялася відразу ж як я увійшла на кухню. В повітрі стояв жахливий запах металу, від якого в мене почали сльозитися очі, які в наступну секунду побачили чиїсь ноги. Погляд повільно підіймався по тілу і з кожною секунду мої очі все більше розширювалися від жаху.

 Обпершись спиною на стіл, на підлозі лежала Аня. Її зап'ята були в крові, яка утворила невелику калюжу навколо дівчини. Всередині цієї калюжі лежав закривавлений кухоний ніж. Обличчя сестри було неприродньо блідим. Губи посиніли, трохи відриті, а груди здіймалися ледь-ледь помітно. Очі були заплющені, а вії злиплися від туші, що була розмазане через сльози.

- Аня! - прокричала я, прикривши рукою рот. 

 На секунду я завмерла, впадаючи в паніку. В голові підразу пролетіли кадри з минулого - плями крові по всьому будинку, крики тітки і обличчя мами, яку поклали в чорний мішок. Мене, не на жарт, пробрав страх, але за кілька секунд я взяла себе в руки, зрозумівши, що зараз крім мене Ані ніхто не допоможе.

 Я переступали ноги, підбігши до кухоної стійки, з якої схопила  два кухоних рушиники і кинулася до сестри. Мої руки жахливо трусилися, але я не покидала спроб зав'язати рушники навколо зап'ясть дівчини, з яких продовжувала сочитися кров. Нарешті мені це вдалося, але виникла нова проблема - я не могла винести її з будинку і відвезти в лікарню. Викликати швидку було дарма - дороги засніжені і вона може просто не встигнути приїхати.