Розділ 23. Аня

 Я взяла в руки чашку з чаєм і зробила ковток. На емоціях сказала Яні те, чого не мала говорити. Чорт, мені було так погано і, здається, якщо я залишуся тут ще на мить, я зовсім посварюся з сестрою, а цього б робити не хотілося. Потрібно піти в тихе місце і перечекати ту бурю емоцій, яка мене могла поглинути в будь-який момент. Тремтячими рукаи я взяла зі столу телефон і пішла до вхідних дверей, але, щойно покинула вітальню, була змушена зупинитися.

 Зараз, перебуваючи в неайбільшому шоці в своєму житті, я стояла в коридорі дому сестри, яка цілувалася з моїм хлопцем. Чорт! Я їй довіряла, а вона... Я навіть підібрати слова не можу.

- А, тобто ти крутиш відразу з обома? - запитала я, повільно плескаючи в долоні. Сльози застилали очі, я бачила лише розмиті силуети, а обличчя було перекошено від болю, образи і відчуття зради від двох найріднішх людей, чорт візьми. - Справжня сестра, нічого не скажеш!

 Ці двоє нарешті мпромоглися відірватися один від одного і моє відображення зарах дивилося на мене розширеними очима чи то від страху, а, можливо, від шоку. Ну звісно, Аня не така дурепа, якою її всі вважали, шок-контент. Вона розкрила рот, щоб щось сказати, але я виставила руку, зупиняючи її.

- Тільки не потрібно говорити, що я все не так зрозуміла. - я окинула її тіло поглядом і тільки зараз помітила, що вона одягнена в якусь дорогу сукню. - То це я зіпсувала ваше побачення? Приношу свої вибачення.

 Я попрямувала до них, щоб забрати свою куртку і швидше покинути цей ненависний дім.

- Аню, почекай. - Яна схопила мене за руку, але я відштовхнула її так, що вона відлетіла на підлогу, вдарившись головою об стіну.

- Аню, може ти все ж поясниш? - запитав чоловік, якого я донедавна кохала. Чорт візьми я досі його кохаю. Він виглядав розгубленим і переводив погляд від мене до сестри і назад.

- То ти ще й видавала себе за мене, коли була з ним? - недовірливо запитала я в цієї... навіть не знаю як її назвати.

- Послухай, - вона піднялася з підлоги і вказала на Андрія, - він ненормальний! Просто поцілував мене, я б ніколи так з тобою не вчинила!

- Аякже, - я одягала куртку, поки зрадницькі сльози стікали по обличчю, - вже зробила. Тому ти на кухні почала про нього так погано говорити? Щоб я переконалася в тому, що він поганий, а тільки ти в нас одна хороша і піклуєшся про мене? А сама весь цей час крутила з ним?

- Аню, ти пошкодуєш про свої слова. Чому ти не слухаєш мене? 

- Навіщо мені слухати шльондру? - у відчаї прокричала я, з маніакальним задоволенням спостерігаючи як очі Яни розширюються від шоку. Я злорадно усміхнулася задоволена тим, що змогла завдати їй болю і ні краплі не шкодувала про сказані слова. Це була правда. Але не встигла я насолодитися своєю маленькою перемогою, як відчула удар, а в наступну секунду щока палала від болю.

 Я схопилася за почервонівшу щоку і вп'ялася поглядом в очі, які, ще до недавна,належали сестрі.

- Ненавиджу тебе. - прошипіла я і вилетіла з будинку, навіть не намагаючись зупинити сльози, які градом стікали по моєму обличчю.

 Здається, я в житті ще не відчувала стільки ненависті до людини. Особливо до сестри, яка піклувалася про мене. Лицемірка. Чорт, якою ж я була сліпою. Чортова лицемірка! Вибійши за ворота будинку, я пробігла ще метрів з десять, а потім присіла біля паркану і закричала, вчепившись пальцями у волосся і до болю відтягуючи. Було так боляче, що це просто не можна передати словами. Я не контролювала свої дій і просто плакала. Вголос. Нікого не соромлячись. Я відпустила волосся і коротко почала бити себе по голові, а потім просто впустила голову на коліна і ридала, заганяючи собі в шкіру нігті.

 В голові була лише одна думка: я стала як мама, пережила все, що пережила мама. І все це знову через Яну. Ненавиджу.

 В наступний момент чиїсь сильні руки підняли мене з землі і стиснули в обіймах. За кілька секунд мене овіяв знайомий аромат хвої. Його аромат. Я заридала сильніше і почала брикатися, намагаючись вивільнитися з його обіймів.

- Тихіше, маленька, заспокойся, все добре. - шептав він, хаотично погладжуючи мене по волоссю.

- Відпусти мене. Відпусти.

- Зараз ми поїдемо до мене і розслабимося. - ніби мантру сказав Андрій і потяг мене до машини.

 З середини мене розривали суперечливі почуття. З одного боку мені було неймовірно боляче від його зради і я не хотіла мати з ним нічого спільного, хотіла все припинити, більше його не бачити і забути все це як страшний сон. А з іншого - від останніх подій моє кохання не зникло. Я хотіла поговорити і все прояснити. Не хотіла з ним розлучатися і тим самим дозволяючи Яні здобути бажане - отримати Андрія. Я була готова пробачити його. Якби він кохав мою сестру, то не пішов би за мною, правда? Це має про щось мені казати.

 Я постаралася взяти себе в руки і, кивнувши, сіла на пасажирське сидіння машини. Всю дорогу до мого будинку ми мовчали. Я намагалася припинити сльози, що продовжували стікати, і готувалася до розмови, але щоб вона вийшла нормальною, я мала мислити на холодну голову. 

- Послухай, я не говорила тобі всієї правди про свою сім'ю. Та дівчина, - я тяжко сковтнула, - вона моя сестра-близнючка, але ми рідко бачимося. І тоді на вечерю до твоїх батьків поїхала вона замість мене. Я погано себе почувала. Знаю, - я нервово заправила волосся за вуха і облизала губи, - я мала бути чесною, але я просто боялася. Твоя мама погано до мене ставиться та й тоді я почувалася погано, а для тебе це було важливо і я попросила її поїхати замість мене. Я просто не думала, що вона буде видавати себе за мене і почне водити тебе за носа.

- Вона й не видавала, - сказав Андрій, зупиняючи авто перед моїм будинком.

 Тато був на роботі і мав повернутися лише через дві години.

- Тобто? - не зрозуміла я.

 Чоловік вийшов з автівки і відчинив дверцята з мого боку, змушуючи вийти.

- Обговоримо все в будинку. Виходь.