Розділ 22. Яна

 З нашого першого побачення з Ромою минуло два тижні. За цей час він влаштував мені ще два побачення. 

 Друге вийшло спонтанним. Одного пізнього вечора ми просто переписувалися, впереважно Рома писав якісь дурниці. Коли я запитала чому він дістає мене своїми повідомленнями, він сказав, що це через те, що зазвичай він був би на вечірці, але так як ми пара, він не може туди піти і тусуватися з іншими дівчатами. Мене це в якійсь мірі звчиайно роздартувало і я відправила повідомлення:

Яна: Одягни маску і тебе ніхто не впізнає. Розважайся скільки завгодно.

 Після цього вимкнула телефон, відклала на стіл, а сама вмостила на канапі у вітальні з ноутбуком в руках і увімкнула другу частину Гаррі Поттера. Цю частину я лююила не так, як першу, вона завжди мені здавалася якоюсь трішки моторошною і викликала легку неприязнь, але, незважаючи на це, я всеодно кожного рому змушували себе сідати за перегляд.

 Телефон на столі ніяк не заспокоювався. Приходило безліч повідомлень, а потім - дзвінки. Мене це дратувало і заважало, тому я увімкнула режим польоту, пішла на кухню, зробила собі гарячий шоколад, взяла вазончик з цукерками і печивом, а потім повернулася до вітальні, де розтягнула на канапі, поклавши ноги на невеличкий кавовий столик. На ноги поставила ноутбук, а поруч розмістила вазончик з солодощами. 

 Пройшло десять хвилин з початку фільму, як постукали в двері. Я закотила очі і зітхнула, а потім поставила чашку на стіл й попрямувала до дверей, прокликаючи на шляху того, кого вздумало сюди принести і заважати мені розслаблятися.

 Яке ж було моє здивування, коли я відчинила двері і побачила перед собою Рому, який розтирав долоні, стоячи на холоді.

- Чому ти мені не відповідаєш? - запитав він і пройшов в дім без запрошення.

 Геть знахабнів! Я хряснула дверима і попрямувала за цим ненормальним, який прямо в верхньому одязі пройшов вглиб будинку.

- Чого ти приперся сюди? - запитала я увійшовши у вітальню, де Рома уже розвалився на канапі і їв, чорт візьми, мої солодощі.

- Ніни немає? - запитав він, роззираючись.

 Я стала перед ним, склавши руки на грудях.

- Повторююся:, - сказала, ледве стримуючи гнів, - якого чорта ти тут робиш?

- Не можу завітати в гості до своєї коханої нареченої? - брюнет взяв вазончик в руки і зараз перебирав цукерки.

 Я вирвала посудину з його рук і підняла високо у повітря, отримавши вигук оберуння.

- Послухай, якщо ти зараз негайно не дасиш відповідь на моє запитання, я одягну цей вазончик тобі на голову, зрозуміло?

- Не злись, - Рома підняв руки в знак капітуляції.

 Я поставила посудину на стіл і знову схрестила руки на грудях.

- Повторюю всоте: що ти тут забув?

- Ти не відповідала. - знизав він плечима. - Не люблю коли мене ігнорують.

- Змирися, таке буде часто.

 Брюнет пропустив мої останні слова повз вуха і зазирнув в екран ноутбука.

- Що робиш? Проміняла мене на Гаррі Поттера? - хлопець схопився за серце в удаваній образі.

- Так, - підтвердила я і сіла на своє колишн місце на канапі. - Він набагато краще тебе.

- Чим це, дозволь поцікавитися?

- Не дозволяю. - відмахнулася я і зняла паузу, знову зосереджуючись на фільмі.

 Звісно Рома не міг просто так залишити мене в спокої і допитувався чим же головний герой фільму краще нього?

- Гарніше, смішніше, - збісившись, я знову натиснула паузу і тепер зі злим інтузіазмом загинала пальці. - М-м-м, - я поклала малець на губи, задумашись, - героїчніше.

- А цілується він також краще за мене?

 Я знизала плечима і продовжила дивитися фільм.

- Не знаю, ще не пробувала, але коли трапиться така можливість, обов'язково її не впущу.

 Кілька хвилин ми сиділи в такому довгоочікуваному мовчанні. Я поринула з головою у фільм, попиваючи гарячий шоколад, який вже трохи охолов, а брюнет зі злістю їв цукери. Але все хороше колись закінчується і цей випадок не став виключенням. 

 Через кілька хвилин Рома підвівся з канапи і потягнув мене за руку.

- Вставай, ходімо.

- Куди, що ти робиш? - я почала впиратися, але цей недоумок просто закрив ноутбук і, все ж, змусив мене підвестися. - Відпусти, - прошипіла я і, на диво, він мене послухав й відпустив.

 Я зле розтерла зап'ястя, хоча боляче мені не було і, голосно ступаючи, попрямувала до вхідних дверей, де одягнула пальто. Брюнет відчинив двері, я кинула на нього роздратований погляд, вийшла і сіла в його автівку. Я була настільки зла, що мене зовсім не турбувало, що я одягнена в домашній сірий спортивний костюм, на обличчі ні крапі макіяжу, а на голові був недбавлий пучок, який я відразу ж розпустила, дозволивши волоссю розсипатися на плечам.

 Рома зайняв водійське крісло і завів мотор. Як потім виявилося він повіз мене в кіно. На ходу домовившись з кимось про щось, він завів мене в пустий зал, де були тільки ми, а коли вимкнули світло, на великому екрані з'явилися кадри ''Гаррі Поттер і таємна кімната''.

 Між нашими кріслами стояло велике відерце попкорну, в якому ми постійно торкалися пальцями. Я говорила брюнету, що це кліше йому ніяк не допоможе, але він не відривав погляду від екрану і говорив:

- Не розумію про що ти говориш.

Коли на середині фільму я була не так зла на нього, ми почали обговорювати сюжет, вставляти якісь коментарі і висловлювати свою думку щодо деяких вчинків героїв.

- Він взагалі думає колись головою? - запитав Рома, коли Гаррі вирішив діяти сам.

- В нього алібі - йому дванадцять. Але, - я окинула поглядом свого супутник і хмикнула, - схоже, ця звичка нікуди не зникає, коли чоловік дорослішає.

 Після закінчення фільму, ми вийшли на подвір'я, де вже було злегка темно, холодно й повільно падав сніг. Ми сіли в машину, увімкнули на фоні музику і ще якийсь час просто каталися містом. Це не було побачення, після якого щось різко змінюється. Але я завжди вважала, що саме такі вечори запам’ятовуються найкраще.