Розділ 17. Яна

 В таксі я всю дорогу роздумувала над своїми діями. З одного боку - не було нічого незвичного, я завжди поводилася з хлопцями розкуто. Звісно не цілувалася з усіма підряд, але й не була монашкою. З іншого - все було дуже незвично тому что я не думала постійно про хлопців, з якими зустрічалася. Я не прив'язувалася до них, мені з ними було нудно, вони швидко набридали своєю одноманітністю і тому я не вступала нізким у відносини, тим паче не сиділа з хлопцем, поки той хворів. То якого біса я не поводжуся з Ромою так, як поводилася з усіма іншими? Відповіді на це запитання в мене немає, а якщо немає в мене, то в кого воно взагалі може бути?

 Мій телефон в сумочці завібрував. Я дістала його і відкрила повідомлення, яке щойно прийшло.

Рома: Наша романтичне побачення відкладається на завтра. Я заїду за тобою о сьомій.

 Я залишила це повідомлення без відповіді, вимкнула телефон і перевела погляд у вікно, спостерігаючи за краєвидами, які я бачила уже сотні разів і вивчила як свої п'ять пальців, але мені не було чим зайнятися зараз.

 Хоча... Хто сказав, що не було?

 Я знову взяла до рук телефон і зателефонувала Мірі. Вона, на щастя, не змусила довго чекати відповіді і відповіла вже після третього гудка.

- Як там з Ромою? - запитала вона.

- Ніяк, побачення відкладається на завтра. Якщо ти вільна, можемо зустрітися в ''Оксамиті''?

- Зараз? - здивувалася подруга. - До відкриття ще ж кілька годин.

- Знаю, просто хотіла б сьогодні заспівати кілька пісень. Це без попередження, тому і хочу заїхати раніше, щоб попердити Костю.

- Гаразд, зустрінемося через пів години.

- І ще дещо, - поспішила сказати я, поки Міра не вимкнула слухавку, - можеш взяти з собою для мене якусь сукню? Я зараз їду від Роми і не хотіла б заїжджати додому.

- Без проблем. - відповіла дівчина і поклала слухавку.

 Я назвала таксисту нову адресу і знову почала дивитися у вікно.

 ''Оксамит'' - це мій улюблений нічний клуб, його власник мій добрий знайомий Костя, з яким я, власне кажучи вчора і виступала на сцені з піснею ''Кобра''. Він, мабуть, єдиний, хто не був наполегливим прихильником і зрозумів мою від мову з першого разу. Попри це, ми залишилися в гарних стосунках і він дозволяв мені інколи виступати на його сцені. 

 Спів - це було моє хобі, так би мовити. Я не хотіла зав'язувати на цьому своє життя, але й відмовлятися також не хотіла - ця справа допомагала мені відчути себе кимось інших, розібратися в собі або вгамувати бурхливі емоції. З цією метою я зараз, власне кажучи, і їхала туди.

 Вчора там в моєї подруги була вечірка в честь дня народження і я вирішила заспівати, так би мовити, бонусний подарунок. Тому я й поїхала в клуб раніше, ніж домовлялася з Ромою, а потім просто вирішила не сповіщати йому про це. Не знаю навіщо і можете вважати мене дурепою чи ще щось в такому плані, мені байдуже.

 Потім мій виступ побачив Рома і йому не сподобалося те, що я була там з Костею. Звісно, я могла все пояснити, але вирішила, що не зобов'язана. Так, між нами є домовленість, але я ж не цілувалася з кимось на сцені, їй Богу!

 І чому мої думки знову повернулися до Роми? Боже, дай мені сил.

 На щастя, таксі зупинилося перед головним входом в клуб і я вийшла на свіже, морозне повітря, яке трохи протвережувало. Я сильніше закуталася в пальто і, дочекавшись поки таксі від'їде, роззирнулася в пошуках своєї автівки. Вона стояла на своєму місці, де я її вчора й залишила. Сподіваюся, сьогодні нічого не станеться і я не буду змушена втікати з клубу, кидаючи всі свої речі.

 Коли я зовсім змерзла, то увійшла всередину. Клуб був майже порожній, але зовсім не мертвий. У напівтемряві повільно миготіли тестові вогні - червоні, сині, фіолетові - ніби простір приміряв на себе майбутній настрій. Над танцполом зависав легкий запах диму від дим-машин, ще не густий, лише натяк.

 Бар був наполовину готовий: пляшки виставлялися в рівні ряди, келихи блищали під холодним світлом ламп. Бармени рухалися спокійно й зосереджено, протираючи поверхні, перевіряючи льодогенератор, ніби виконували добре вивчену рутину перед штормом.

 На сцені техніки налаштовували звук - глухі баси прорізали тишу уривками, тестові удари билися об стіни й одразу стихали. Діджейський пульт світився екранами, кнопки блимали, чекаючи моменту, коли їх торкнуться вже не для перевірки, а для справжнього старту ночі.

 Танцпол був ще чистим, гладким, без слідів взуття, без розлитих напоїв і сміху. Столи й дивани стояли рівно, акуратно, ніби затамувавши подих. У повітрі висіло відчуття очікування - кілька годин, і це місце наповниться шумом, тілами, музикою і ніччю, що триватиме до світанку.

 Оминаючи офіціантів, які снували всюди, готуючись до своєї зміни, я почала підійматися крученими вузькими сходами, що вели на другий поверх. Там, в кінці коридору був кабінет Кості, куди я зараз й прямувала. Постукавши, я відчинили двері.

- Чорт! - прошипів Костя.

 Зараз він, схоже, був зайнятий. Про це свідчила брюнетка, яка сиділа на його столі, а він вивчав її тіло.

- Я невчасно? - підійняла я брову, уже починаючи зачиняти двері.

- Ні-ні, все нормально. Просто не очікував тебе тут побачити. Поліно, ти вільна. - звернувся він до брюнетки.

 Я б не сказала, що дівчина була в захваті, але перечити Кості не стала і слухняно злізла зі столу. Проходячи повз мене, вона намагалася знищити мене поглядом, викликавши цим у мене лише усмішку. Дорогенька, ти не перша хто знаходився в цьому кабінеті і спримав мене за суперницю і не думаю, що ти остання.

 Втім, коли брюнетка покинула кабінет, я увійшла і зайняла крісло біля робочого столу Кості.

- Вчора ви наробили галасу. - сказав чоловік, займаючи своє крісло.

- Не розумію про що ти. - відповіла я, розглядаючи свої нігті.

 Костя мовчки повернув до мене екран ноутбуку, на якому було відео з запису камер із вчорашньою бійкою і, звісно ж, було видно як я вдарила того чоловіка пляшкою.