Розділ 16. Рома

 Здавалося, що я задрімав лише на кіька хвилин, але, подивившись час на телефоні, зрозумів, що пройшло уже кілька годин. Я ліг назад на подушку і заплющив очі рукою, намагаючись згадати, що було. В голові промайнули картинки як прийшла Яна, наш спільний душ, посиденьки на кухні, а потім перегляд фільму, на якому, я, схоже, і заснув. Дівчини поруч не було і я вирішив, що вона поїхала додому, але раптом почув якийсь грюкіт і дзенькіт посуду з кухні, за яким посипалася лайка.

 Я усміхнувся і підвівся з ліжка, прямуючи на звук. Увійшовши на кухню, я побачив Яна, яка стояла до мене спиною, перевертаючи на пательні якісь млинці. На ній була моя футболка, що доходила їй до середини стегон, а з її вух виднілися навушники, музику з яких вона тихо наспівувала собі під ніс, пританцьовуючи. Не перестаючи посміхатися, я тихо попрямував до неї і обійняв за талію. Дівчина скрикнула і інстинктивно хотіла вдарити мене ліктем, але, на щастя, я встиг уникнути удару.

 Вона обернулася з обуреним виразом обличчя, вийняла з вух навушники і поклала на стільницю лопатку, якої перевертала сирники. Вхопила рушник, який висів на ручці духовки і вдарила мене ним кілька разів.

- Ти колись нарешті перестанеш так до мене підкрадатися? А потім ще дивується чому я його постійно калічу?! - кричала між ударами.

- Та годі тобі, - відповів я, усміхаючись і захищаючись від її ударів, - я ж хворий.

- Ага, - зітхнула Яна і кинула рушник на стільницю, - хворий на всю голову.

- Теж саме можу сказати про тебе. - посміхнувшись, я потягнувся до одного навушнику і вставив його собі у вухо. - Що слухаєш?

 Та Яні не довелося відповідати, тому що я сам почув почув уривок приспіву на англійській моіві, в якому співалося:

Мій макіяж – це моя зброя.
Моє плаття – наче мій коханець.
Ти хочеш бути моїм коханцем?

 Я розтягнув губи в хитрій посмішці і сказав, дивлячись прямо в зелені очі:

- Хочу.

 Це була відповідь на останню фразу з пісні, яку я почув до того, як Яна закотила очі, забрала в мене навушник і вимкнула музику.

- Гей, мені подобалося. - запротестував я.

- Тоді вмикай собі, а я вже наслухалася.

 Певно, вона думала, що я не увімкну. Я покинув кухню лише задля того, щоб повернутися за хвилину з колонкою в руці.

- The hardkiss якщо не помиляюся? - запитав я, підключаючи телефон до колонки і вводячи в пошук назву групи. - Твоя улюблена група? Ти ж вчора на сцені співала також їхну пісню?

 Дівчина змовчала, дістаючи зі сковорідку порцію сирників і кладучи її на тарілку, а потім поклала на сковорідку нову порцію. Я гортав список пісень цієї групи і натрапив на пісню під назвою ''Rain'', яку й увімкнув. Поставивши на стільницю колонку, з якої линули перші ноти, а за ними й слова англійською:

Один день мого життя.
Люди біжать протягом ночі
В солодкому збентеженні.

 Я взяв Яну за руку й спробував затягнути в танець. Дівчина пручалася, але через кілька хвилин се ж здалася. Вона не пішла за моєю рукою. Замість цього різко вирвалася й зробила крок уперед сама, задаючи свій темп. Я усміхнувся і відповів рухом. Потім ми зійшлися на відстань витягнутої руки, обертаючись навколо одне одного, ніби приміряючись.

 Я намагався перехопити її рухи - Яна ухилялася, різко змінювала напрямок, ковзала повз. Вона крутилася не тому, що я розкручував, а тому що хотіла - швидко, з викликом, залишаючи мене позаду на пів кроку.

 Музика накривала хвилями: різкий вступ, щільний біт, що не дає стояти на місці, і вокал, у якому одночасно напруга й сила. Вона звучала як рух уперед без озирання - ніби кожен удар ритму підштовхував не зупинятися, не поступатися, тримати темп до кінця.

 Сюжет пісні відчувався як історія про внутрішню бурю. Про стан, коли емоції накопичуються, як грозові хмари, і дощ стає неминучим - очищенням, вибухом, розрядкою. Це пісня про боротьбу з собою і світом, про момент, коли напруга більше не лякає, а дає силу рухатися далі.

 Під цей ритм тіло саме знаходило рухи: різкі повороти, прискорення, кружляння, паузи на пів секунди - і знову вперед. Музика вела не когось одного, вона вела нас обох, змушуючи рухатися швидко, з викликом, ніби ми танцювали всередині грози.

 Я робив випад - дівчина відповідала поворотом, плечем, різким кроком убік. Наші рухи були гострі, майже агресивні, як удари, що не доходять. Ми перетиналися, розходилися, знову сходилися, постійно змагаючись за темп.

 Яна підняла руки, ніби захищаючись, а я перехопив їх на секунду - і вона одразу вирвалася, використовуючи інерцію, щоб провернутися й опинитися за моєю спиною. Я різко розвернувся, і ми знову опинилися обличчям до обличчя.

Пісня підходила до кінця, лунали останні ноти, а ми стояли на відстані кількох сантиетрів одне від одного і тяжко дихали, намагаючись відновити дихання. Здавалося, що між нами має бути поцілунок. І він би був, якби Яна в останню хвилину не зробила крок назад.

- Чорт! - скрикнула вона, підбігаючи до плити і намагачись віддерти злегка почорнівші сирники зі сковорідки.

 Тільки зараз я відчув у повітрі легкий запах горілого.

- Через тебе останні сирники отрималися зіпсованими, - сказала докірливо дівчина.

- Нічого страшного, - відмахнувся я, займаючи високий стілець.

- Ну, якщо так, то ти й будеш їсти цю порцію. - сказала Яна і справді поставила переді мною талірку, на якій лежало п'ять сирників. Троє з них була надто пересмажені і підгорілі, а інші двоє виглядали цілком нормально.

 Сама дівчина зайняла місце справа від мене з тарілкою, де також лежало п'ять сирників, але на відмінну від моїх, всі вони виглядали нормально. Я зітхнув і наколов перший підгорілий сирник на виделку.

 Вони ж просто підгорілі, не може ж все бути настільки погано?

 Я відкусив шматочок, тверда скоринка тріснула і я відразу відчув легкий смак гіркуватості в роті. Хоч сирник і був зовні пересмажений - всередині він був зовсім сирий.