Розділ 11. Роман

 Почувши жіночий голос, Яна відірвалася від моїх губ і я ледве стримав розчарований стогін. Обернувшись, я побачив перед собою ту саму сестру-адвоката моєї новоялевної дівчини.

- Ти ж говорила, що ти вдома. - промовила блондинка, переводячи погляд з мене на Яну.

- Так, вдома. - спокійно відповіла дівчина поруч. - Ось до мене завітав мій хлопець, - вона обійняла мене за талію і мені не залишалося нічого іншого, як обійняти її у відповідь. - а ще друг приїхав. Олег, - Яна повернулася кудись вбік і, простеживши за їх поглядом, я побачив якогось чоловіка в жовтій куртці, відразу згадавши їх слова про наполегливого прихильника. Брюнетка махнула рукою, даючи йому знак підійти. - Ходи сюди.

 Цей Олег кілька секунд стояв нерухомо і ось, коли я вже вирішив, що він просто повернеться і піде геть, він мене здивував і підійшов до нас.

- Знайомся, - Яна вказала на мене, - це Рома, мій хлопець. А це, - вона вказала на Олега, - мій друг Олег. Напевно, приїхав в гості, так?

 Чоловік, схоже, втратив дар мови, тому просто кивнув. 

 Ніна деякиц час дивилася на всіх нас з недовірою, в потім промовила:

- Чому ти тримаєш їх надворі? Чи ти хочеш тут вистроїти чергу з прихильників?

- Чому ж, - хминула брюнетка, - хай заходять, якщо вже прийшли.

 Олена ця фраза, схоже, обнадіяла. Наївний.

 Яна пройшла у двір перша, за нею - блондинка, в потім я, але мене затримав жовток, - ну, а як мені його ще називати? Ця жовта куртка виглядала на ньому дуже безглуздо.

- Чекай. - сказав він і загород в мені прохід. Чоловік був нижче мене на сантиметрів п'ять, тому на такій короткій відстані, йому доводилося трохи піднімати голову, щоб добре мене бачити. - Не знаю хто ти і звідки взявся, але Яна - моя. Добре затям це.

 Я, все ж, не зміг стримати сміху і розсміявся.

- Послухай, друже, - сказав я, через кілька секунд, поклавши руку на плече мого опонента, - якщо Яна почує, що ти говориш про неї ніби про річ, вона зніме з тебе скальп. Звісно, це станеться після того, як твою фізіономію розмалюю я.  - я сильніше стиснув його плече. - Тому, по-перше, слідкуй за своїми словами, а по-друге, не наближайся до моєї дівчини. Особливо, якщо вона тебе не бажає бачити, а, на скільки мені відомо, вона взагалі не бажає тебе бачити.

- Залякуєш мене? - виклично запитав він і підняв підборіддя.

 Я скептично підняв брову.

- Попереджаю.

 Сказавши це, я поплескав його по плечу і, відсунувши в бік, зайшов у двір.

- Заходьте в будинок, - сказала Ніна, - я зроблю один важливий дзвінок і приєднаюся до вас.

 З цими словами жінка відійшла від нас на кілька метрів, а Яна відчинила вхідні двері і жестом запросила нас увійти. 

 Я перший пройшов у дім. 

 У передпокої пахло деревом і свіжістю. Уздовж стіни стояла вузька тумба для взуття, над нею висіло велике дзеркало в простій, але елегантній рамі. В кутку стояв вішак, де на гачках акуратно висіли куртки, а на підлозі лежав невеликий білий килим, що трохи приглушував кроки. 

 Слідом зайшла моя дівчина, а за нею - Олег. Ми зняли і повішали куртки, в потім брюнетка повела нас у вітальню, прохід до якої відкривався з передпокою.

 У вітальні були великі панорамні вікна, завдяки яким відкривалася чудово панорама на засніжене заднє подвір'я. Уздовж однієї стіни тягнувся зручний диван у теплих тонах, на ньому були розкидані подушки. Поряд стояв журнальний столик із декількома книжками та свічкою. У кутку стояв торшер, а на підлозі лежав великий білий пухнастий килим.

 Я не став вдавати ніяковість чи ще щось таке і рощлігся на дивані, ніби в себе вдома. Олег, на відміну від мене, застиг в дверях, а потім пройшов і сів у крісло. Яна кілька секунд стояла посеред вітальні, склавши руки на грудях в почергового дивлячись то на мене, то на свого прихильника.

- Можна тебе на секунду? - врешті запитала вона у мене і вийшла з вітальні, а я попрямував за нею, під незадоволений погляд Олега.

- Що ти йому сказав? - запитала дівчина, наливаючи у чайник воду, коли ми опинилися на кухні.

- Сказав, що ти моя дівчина, щоб він не наближався до тебе і таке інше. - відповів я, впираючись долонями в стільницю по обидва боки від її тіла.

 Не обертаючись, Яна задоволено кивнула.

- І що, не буде ніяких поцілунків подяки? - усміхнувся я, а дівчина різко обернулася, змазнувшм волоссям, і я відчув аромат її парфумів. 

 Запах був чистим, трохи пудровим, жіночним - ніби теплий шалик, що торкається шкіри. Його хотілося вдихати знову й знову.

 Яна поклала руки мені на плечі, зчепивши ззаду їх в замок.

- У нас же ж договір, - промовила вона, повільно блукаючи поглядом по можу обличчі, - тому, можеш вважати, що це твої прямі обов'язки. А чи добре ти впорався з ними - ми дізнаємося з часом.

 Діалог був закінченим, але жоден з нас не спішив прибирати руки.

- Що в тебе за парфуми? - запитав я зовсім не в тему.

 Дівчина усміхнулася.

- А що, хочеш собі такі придбати? Chloé Eau de Parfum. Тобі підійдуть.

- Обов'язково спробую, - саркастично відповів я і зробив два кроки назад, збільшуючи між нами дистанцію.

 Якби я не знав Яну, міг би подумати, що на кілька секунд вона навіть розчарувалася в цій моїй дії.

- Не буду залишати твого прихильника довго одного. Раптом вирішить зачарувати твою сестру і через неї дістатися до тебе.

 Яна засміялася, але, здавалося, що вона сміється не з мого жарту.

- Ти чого? 

- Як ти назвав Ніну? - запитала вона крізь сміх.

- Сестрою. - я взагалі перестав хоч щось розуміти. - Хіба не так?

 Дівчина продовжувала сміятися, що почало дратувати. Ненавиджу коли з мене роблять дурня.

- Так-так, - відповіла вона, намагаючись припинити сміх, але отримувалося в неї не дуже. Та й оце її "так-так" звучало як "ні".

 Я підійшов ближче.

- А якщо сказати правду?

- Це і є правда. - відмахнувся вона і знову повернулася до мене спиною.