Розділ 7. Яна

 Вранці я прокинулася від незрузомілого стукоту у вікно. Перевернувшись на інший бік, я ледве розплющиа одне око і потягнулася за телефоном. Годинник показував сьому ранку. Розчаровано простогнавши від того, що мені не дали поспати довше, я зібралася з силами і підвелася з ліжка. Підійшовши до вікна, я знову почула стукіт у вікно і побачила як в нього прилетів маленький камінець. Визирнувши вниз, я побачила Олега. 

 Чоловік стояв внизу, тримаючи в одній руці цілу гору маленьких камінців, які запускав мені у вікно. Одягнений в яскраву жовту куртку і з синьою шапкою на голові, на фоні білого снігу, який, схоже сипав цілу ніч і тепер покривав все навколо, він мав вигляд недолугого ципляти. Побачивши мене, на його обличчі з'явився щасливий вираз, а губи розтяглися у широків умішці. Складалося враження, що він побачив восьме чудо світу, а не мене і рожевому плюшевому халаті, лице в якої було розпухше після сну, а на голові був якийсь курник.

 Тяжко зітхнувши, я прочинила вікно, вкускаючи в теплу і затишну кімнату холодне зимове повітря.

- Дозволь поцікавитися, що ти робиш під моїми вікнами о сьомій ранку? - строго запитала я, схрещуючи руки на грудях, намагаючись зберегти тепло і не змерзнути.

- Прийшов пробудити свою принцесу. - повідомив мене Олег.

 Я очманіло витріщилася на нього, піднявши брови.

- Якщо ти не знав, то зазвичай в казках принцес пробуджують принци, - це по-перше, а по-друге - пробуджують їх точно не киданнями каміння.

- Спочатку я хотів забратися в твою спальню через вікно, але воно виявилося зачиненим. Довелося замість поцілунку задовольнятися камінням. Але я зараз можу піднятися і все виправити. - сказав чоловік, маючи твердий намір потрапити до мене в спальню, і судячи з недвозначного натяку вінхотів поцілунку.

- Якщо ти ступиш хоч крок у мій дім - я тебе виправлю. Доведеться їхати в лікарню потім. - пригрозила я.

- О, моя дика кішечка. - задоволено протягнув цей недоумок і криво усміхнувся і ступив пару кроків в бік вхідних дверей, зовсім не сприйнявши мої погрози всерйоз.

 Ну що ж, я попереджала. Я схопила перше, що трапилося мені під руку і запустила в незваного гостя. На його щастя, він встиг увернутися і статуетка кішки не зацідила йому по голові, як це планувалося спочатку.

- Ну що ж ти робиш? Боюся, якщо ти проломиш мені цим голову, з мого серця ти себе всеодно не вирвеш.

- Тоді я вирву тобі серце! - вкрай розізлившись, кинула йому я і зі стуком зачинила вікно.

 Пощастило ж так. Ну от чому в болота його серця вплила саме я? Жах якийсь.

 Струснувши головою, я попрямувала у ванну, приводити себе до ладу, всеодно б не змогла вже заснути. До того ж, сьогодні відбудеться вечеря, потрібно як слід підготуватися. З цього приводу я з Мірою запланувала сьогодні шопінг. Звісно до приходу подруги ще три години, але кого це хвилює, так? Явно що не Олега. Божевільний кретин.

 Зробивши всі ранкові процедури, я одягнулася і спустила вниз на кухню, де вже сиділа Ніна, попиваючи каву і читаючи одну зі справ, за яку взялася.

- Доброго ранку. - привіталася я, обійнявши її зі спини і поцілувавши в щоку, попрямувала до холодильнику.

- Доброго, - відповіла тітка, не відриваючись від справи. - до тебе шанувальники навідуються вже з самого ранку?

 Я взяла з холодильнику сік і саме наливала його в склянку, а репліка Ніни змусила мене закотити очі.

- Не нагадуй.

- Все настільки погано? - запитала та, відірвавшись від своїх документів, але зустрівши мій погляд, зробила вигляд, що закриває рот на замок.

- Що за справа? - поспішно змінила я тему розмови.

- Кримінальна. Молодого хлопця звинувачують у нападі, - спокійно відповіла вона, перегортаючи сторінку. - Каже, що захищався. Але… - вона постукала пальцем по рядку - …свідки говорять інше.

- А ти йому віриш? - запитала я, роблячи ковток зі склянки.

- Я вірю фактам, - стримано відповіла Ніна. - А факти треба ще знайти.

 Я тихо хмикнула.

- Звучить так, ніби це з підручника цитата.

 Вона уважно поглянула на мене.

- Ти ж сама скоро будеш адвокатом. Звикай. Тут рідко буває так, як здається на початку.

- Можеш розказати детальніше? - не відступала я. - Ну, типу… як ти взагалі починаєш розбирати такі справи?

- Починаю з найпростішого. - Ніна відклала документи і обперлася ліктями на стіл, склавши кінчики пальців однієї руки до кінчиків іншої. - Ставлю собі питання: що було насправді, а що всі хочуть показати.

 Деякий час ми сиділи з нею, обговорюючи справу. З’ясувалося, що її клієнта підозрюють у вбивстві чоловіка, якого знайшли мертвим у його ж квартирі. На місці злочину - сліди боротьби, розбите скло і кров на підлозі. Клієнт тітки каже, що прийшов туди пізніше й просто виявив тіло, але його відбитки - на ножі, а сусіди чули сварку напередодні. У поліції вважають це побутовим конфліктом, який зайшов надто далеко.

 Але Ніна каже, що тут багато невідповідностей: час смерті не збігається з показами свідків, у квартирі зник телефон загиблого, а на підвіконні знайшли слід взуття, яке клієнту не належить. До того ж загиблий був пов’язаний з темними оборудками - і виглядає так, ніби хтось дуже старався зробити зручного винного. І тепер тітка намагається довести, що її клієнт - не вбивця, а лише той, хто опинився не в той час і не в тому місці.

 Потім в тітки задзвонив телефон і поговривши кілька хвилин, вона поспішно зібрала всі документи і, поцілувавши мене в щоку, сказала не чекати її до вечора.

 Чорт! Зовсім забула її попередити, що сьогодні ввечері мене не буде вдома.

 Щойно я відкрила рот, щоб повідомити її про це, як вхідні двері вже зачинилися. Я тяжко зітхнула. Ну що ж, пізніше відправлю їй повідомлення.

 Кинувши погляд на годинник, я відмітила, що було б непогано почати збиратися на зустріч з Мірою. Переодягнувшись в довгу приталену коричневу сукню, зав'язавши волосся у високий кінський хвіст і зроивши легкий макіяж, я накинула довге пальто кольору кави і пішла до свого авто, що стояло в дворі.