Розділ 1. Яна

 Грудень наближався до кінця і, на щастя, всі заліки були позаду. Безсонні ночі підготовки не були марними і я все здала на високі оцінки.
 Зараз я стою у вестибюлі коледжу, очікуючи подругу, яка двадцять хвилин тому увійшла з новою п'ятіркою одногрупників на залік до одного з найзліших  викладачів, і спостерігаю за тим, як кружляють сніжинки.

 На минулому тижні йшли зливи, а сніг незадовго до нового року був великою рідкістю та дивом в нашому місті.
 Раптом мого плеча торкається рука і ось, коли я вже втомлено зітхаю і починаю обертатися обличчям до цієї людини, щоб вкотре відмовити, чую радісний крик:
— Я здала-а-а!!! 
 І вже за секунду опиняюся в міцних обіймах Міри, яку й чекала весь цей час. Відчуваючи її радість, я не можу залишатися осторонь і міцно обіймаю подругу у відповідь, навіть не намагаючись стерти широку посмішку з свого обличчя від її щастя.
— Дякую тобі. - говорить блондинка, випускаючи мене з обіймів, але досі утримуючи за зап'ястя, - Ти дуже мені допомогла.
— Не говори дурниць, - говорю я і опускаю погляд на підлогу, намагаючись вивільнити зап'ястя. 
 Погляд блондинки посерйознішав.
— Це зовсім не дурниці, Яно. Якби ти не витрачала весь свій вільний час на те, щоб пояснити мені всі ці теми, я б нізащо не здала цьому недоумку.
 Дівчина зневажливо фиркнула і закотила очі, а я лише усміхнулася.
 В нашому коледжі не було жодної людини, яка любила б Павла Сергійовича. Ну принаймні жодна нормальна людина — точно. Протягом всього семестру він на кожній парі не втрачав можливості принизити нас і показати які ми нікчемні. Найбільше дісталося Мірі, яка чомусь надто часто попадалася йому на очі і тоді, коли він починав читати свої вкрай "важливі" нотації, я лише скрипіла зубами, щоб не наговорити йому багато зайвого. Упевнена, якби я не стрималася, то нізащо не здала б йому цей залік, навіть якби знала всі теми досконало, хоча так воно й було.
 На щастя, моя витримка мене не підвела, за ці чотири місяці я не посварилися з цим набридливим викладачем і майже без проблем здала йому залік і уже можу моглшено зітхнути і жити щасливо до моменту, поки не розпочнеться другий семестр.

— Я хочу тобі віддячити. - не вгавала подруга. — Сходимо в клуб?
 Вона знала що я таке полюбляю, але сьогодні був інший випадок.
— Вибач, але не можу. Сьогодні у нас сімейна вечеря, Аня також буде. Ти ж знаєш, що ми з нею не часто бачимося.
 Міра тяжко зітхнула. Звісно вона знала все, що відбувається в моєму житті, оскільки ми дружили з нею з п'яти років і я нізащо не проміняла б нашу дружбу. Хоча тато був проти нашого з нею спілкування, аргументуючи це тим, що вона не підходить нам за статусом.
 Моя сім'я носила горде прізвище Небесні, мала свій бізнес, виховувала двох доньок і загалом була сім'єю, з якої всі інші брали приклад. Тому якась там Владіміра, батьки якої працювали в поліції не  мала бути подругою для їх дочки.
 Та через три роки після того, як я познайомилася з Мірою і спілкувалася навіть попри заборони свого тата, моя сім'я почала руйнуватися. Ну, якщо звісно це можна було назвати сім'єю.
 Коли мені було дев’ять, мама застукала тата в їхньому ліжку з іншою. Мені здається, що вона й раніше знала про його зради, але  побачити  це на власні очі, стало для неї ключовим моментом.
 Вона не впадала в істерику. Ні. Вона лише криво усміхнулася і, кинувши рудому дівчиську:
— Закінчуйте, щоб через п'ять хвилин тебе тут не було. Але знаючи його, - вона перевела погляд на батька, - ви закінчите ще швидше. - вийшла.

Свідком цієї сцени стала я, ховаючись за дверима. 
 Та дівчина швидко забралася з нашого дому, а тато пішов до мами у вітальню, де отримав від неї ляпаса і якісь документи, які, не гаючи ні секунди, підписав і вийшов з дому назавжди.
 В дверях вони зустрілися з Анею - моєю сестрою-близнючкою. Він поцілував її на прощання, обернувся, подивився на мене і покинув дім. Аня в сльозах побігла до мами у вітальню, а я тихо повернулася в свою кімнату, забралася на ліжко, закуталася в ковдру і беззвучно плакала.
 Через пів години я начепила на обличчя посмішку і, ніби нічого не трапилося, спустилася у вітальню, де мама з сестрою сиділи обійнявшись.

 Гадаючи, що буде краще вдати ніби нічого не було, я вдавано радісним голосом запитала:
- Мамо, що сьогодні на вечерю?
 Мама підвела на мене заплакані очі, але нічого не відповіла і втупилася поглядом в стінку. Потім я перевела погляд на Аню, яка, схоже, також пролила не мало сліз і вже засинала.
- Мамо, давай я відведу Аню в ліжко, вона засинає. - запропонувала я, наближаючись до них.
- Це все через тебе. - почула я злий шепіт і в паніці поглянула на маму.
 Вона дивилася на мене з неприхованою ненавистю.
- Він би не пішов, якби я його не побачила. Я б його не побачила, якби не прийшла навідати тебе! - на останніх словах вона зірвалася на крик.
 В той день мама й справді опинилася вдома в такий ранній час через мене. Всю ніч у мене була висока температура і я погано себе почувала.

 Ці її слова залишили глибокий слід на моїй душі і після цього моменту я нічого не пам'ятаю в деталях. Пам'ятаю тільки, що після всього цього було багато сліз, маминих звинувачень, вона перестала виходити зі своєї кімнати, а пізніше - почала пити і про сестру почала піклуватися я.

Одного разу, коли ми з Анею прийшли додому, я побачила багато машин. Поліція, швидка, пожежники і машина тітки Ніни - маминої сестри і тата. Насторожено озираючись і оглядаючи всіх цих людей, ми з сестрою, тримаючись за руки, зайшли в дім, який наповнювали крики тітки і тата. Я відпустила руку Ані і пройшла на кухню саме в той момент, коли накривали тіло, тому я встигла побачити лише обличчя.