Яна

Сонце вже напекло голову і мені здається, що я все ж отримала сонячний удар. Але хай там як, а я щаслива! Ще б такого не було. Здати іспит у Віктора Івановича просто неможливо, як говорять деякі. Я все ж таки вірю в те, що неможливого не буває.
 З такими прекрасними думка я дійшла до своєї машини, в якій очікувала отримати довгоочікувану прохолоду, але не отримала. А все через те, що якийсь смертник поставив свою таратайку на моє звичне місце в тіні, а я мала свою гарнюню залишати на сонці, оскільки вже спізнювалася в універ.
 Увімкнувши в автівці кондиціонер, я полегшено зітхнула і покосилася на те злощасне авто. Хай там як, а пробачати я ніколи не вміла і помста це моє друге ім’я, як говорить Ді.  
 Покоперсавшись в бардачку, я все ж знайшла те, що шукала, і з посмішкою кота, що об’ївся сметани, вийшла з авто у напрямку своєї жертви. 
 Чорній БМВ не пощастило з власником і, можливо, мені навіть її трішки шкода, але що поробиш? Свою мені шкода більше. 
 Підійшовши до капоту, я нахилила голову в бік, уявляючи, як краще буде створити заплановану картину. Пороздумавши кілька секунд, я все ж нанесла першу царапинку – якщо її звісно можна так назвати – що супроводжувалася дуже неприємним звуком.

Вуха свої мені також шкода.
 Тому, щоб довго себе не мучати, я швиденько домалювати сатанинський символ, а поруч вивела яскраво червоною помадою:
 Я вип’ю всю твою кров.
 Посміхнувшись цій недолугості я зрозуміла ще дещо.
 Помаду мені також дуже шкода, але справа вже зроблена. 
 Із відчуттям виконаного боргу, я повернулася до своєї машини і рушила з місця. І тільки напів дорозі додому, мене відвідала дуже цікава думка:
 Чому не запрацювала сигналізація?