Розділ 12

 - Можна увійти? - запитала вона і не дочекавшись моєї згоди увійшла і замкнула двері на ключ.

- Що ти тут робиш? - запитала я встаючи напроти неї і схрещуючи руки на грудях.

- Вирішила зробити попередження. - Мілана фальшиво посміхнулася і розкинулася на кріслі. Я підняла брови, чим викликала її фиркання. - Слухай сюди, Аню, чи... - тут вона зам'ялася збергіючи інтригу - правильно буде сказати Яна?

 Те, що вона дізналася про близнючок настільки швидко, мене порядком здивувало, але я не думала здаватися і так швидко розкривати себе. 

- Звідки ти знаєш про Яну?

- О-о-о, я багато чого знаю. - протягнула дівчина - Що ви з сестричкою задумали? Пограти з Андрієм чи заодно з двома братами?

- Я не розумію про що ти говориш. Моя сестра навіть не знає про те, що я зустрічаюся з Андрієм.

- Ну-ну. - вона явно мені не повірила, але не стала далі розвивати цю тему. Встала і підійшла до дверей, вже збираючись їх відкрити, вона обернулася - Але якщо я щось таке дізнаюся, тобі і твоїй сестричці нездобрувати.

 З цими словами вона відчинила двері і пішла.

- От же є шмара. - прошипіла я і, схопивши подушку, що лежала на кріслі, кинула в стіну, а потім впала на ліжко і не помітно навіть для самої себе провалилася в сон. А снився мені на мій подив ніхто інший як Рома.

 Я була в його кімнаті, а він спав. Я тихо підійшла і, присівши на краєчок кроваті поруч з ним, доторкнулася до його обличчя і провела лінії вздовж скул. Коли мої пальці наближалися до його губ, він прокинувся і я швидко прибрала руку ніби обпеклася вогнем.

- Що ти тут робиш, Яна? - запитав він і я, зрозумівши що він мене викрив, намагаюся придумати з усіх сил якесь виправдання, починаю гаряче мислити.

- Звідки... Я... Справа в тому, що ... - але договорити я не змогла тому що він закрив мені рот гарячим поцілунком і я віддалася йому повністю.

 Прокинулася я від настійчивого дзвінка будильника і, вимкнувши його, встала, але відразу завмерла згадавши про свій сон. Надиво я спіймала себе на думці що цей дурний сон приносить тепло в душу, а серце починає змінювати свій ритм.

 Та що це, чорт, візьми? Я тут заради своєї сестри, а не щоб думати про цього типа. Жах.

 Привівши себе до ладу, я вирішила спуститися на сніданок. Хоч було тільки сім ранку, за столом зібралися всі крім мене та змії Мілани.

- Доброго ранку. - сказав Андрій і, підвівшись, обійняв мене і поцілував в щоку.

- Доброго. - тихо сказала я, сідаючи на своє місце, яке було до речі, між двома братиками. Роман нахабно мені посміхнувся, а їхній тато люб'язно мене зустрів.

- Як тобі спалося? - турботливо запитав він і я знову відчула що мені бракувало цього батьківського тепла і турботи, якої я ніколи не бачила від рідного батька.

- Дякую, я чудово виспалася. Сподіваюся у вас також все гаразд? - люб'язно запитала я.

- Так-так, все чудово. Ти така уважна. Андрію з тобою дуже пощастило. - окинув він поглядом свого старшого сина.

 Проте не всі за столом були раді мене бачити. Навідмінну від тата Андрія і Романа, їхня мама неприязно поглянула не мене і своїм противним голосом сказала:

- В нашій сім'ї прийнято вставати рано і їсти разом. Сьогодні ти нас затримала.

- Вибачте, такого більше не повториться. - відповіла я, але в голові як тільки не обізвала цю стару шмару.

 Ми якраз починали снідати, як почулися кроки і в їдальню зайшла ніхто інший як Мілана. До неї шмара відносилася інакше. Встала, обійняла, запитала як їй спалося та чи все влаштовує.

 Змія змію бачить здалеку - подумала я про себе, перекрутивши відому приказку.

- Сідай, Мілочко, - запросила її до столу шмара старша і від того, як вона просюсюкала ім'я цієї кобили, мене ледве не вивернуло. Стримавшись від того щоб не скривитися, я прийнялася за накладати собі в тарілку різних страв. 

- Виявляється тобі вчора було день народження? - огорошив мене Роман. Якщо чесно я навіть не припускала що він знає про цей день, але свого здивування я не показала.

- Так, а що?

- Просто дивно що вчора тебе ніхто не привітав. 

 Богдан Анатолійович дивно подивився намолодшого сина, а потім перевів погляд на страшого.

- Андрій, чому ти не сказав вчора про такий важливий день? - з докоров в голосі запитав він.

- Я не знав - відповів просто чоловік.

 Ну й дістався ж моїй сестрі недоумок. Як можна не снати коли день народження твоїй коханій, ну от як? - пронеслося в моїй голові, але я відігнала ці думки оскільки вони заважали грати свою роль на "відмінно". 

- Я просто не люблю святкувати цей день та привертати до себе увагу. - відповіла я, прожувавши шматок неймовірно смачного тосту. Насправді це було б точною правдою якби це сказала Аня. Вона й справді не любить привертати увагу і різними способами втікає від неї. Натомість я - повна її внутріння протилежність. 

-  Ну що ти, так не можна. Давайте сьогодні увечері хоч трохи з запізненням, але все ж відсвяткуємо день народження Ані. - сказав Богдан Анатолійович.

- Що ви, не варто. - продовжувала я грати роль "мені не зручно". І мушу відмітити що грала я успішно.

- Варто. Я згоден з тобою, тату. - нарешті подав голос Андрій.

 А я вже почала було думати що він німий.

- Ну якщо ви так хочете. - все ж погодилася я.

 В середині мене все святкувало коли я побачила кислі рожі мамаші і зміюки. Ха! Викусіть.

- Сьогодні потрібно з'їздити за покупками і прикрасити дім для Нового року. - прокашлявшись почала Марта Валеріївна. - Мілочко, в тебе чудовий смак, а Андрій доволі сильний щоб донести покупки. Можливо ви вдвох поїдете за прикрасами?

- В мене теж гарний смак. Недарма ж я навчаюся на дизайнера. - сказала я і зрозумівши свою помилку, прикусила язика. Ну який дизайнер, а?

- А ти хіба не на філолога вчишся? - запитав Андрій.

 От же козел! Коли день народження незнає, а на кого вчиться - знає значить.