Розділ 11

 Я ледве не подавилася шматком картоплі від побаченого. Ця змія ще й прийшла сюди. Тоді, коли тут знаходить дівчина її так званого "друга". Ще одна причина чому краще що прийшла сюди саме я, а не Аня. Вона б на це просто закрила очі в кращому випадку, а в гіршому - в неї б стався нервовий зрив через тиск цієї мамаши. Нажаль для них і на щастя для нас я не сестра, тому в них буде ду-у-уже "веселе" життя на ціх вихідних. Можуть навіть не дякувати, я надто хороша. 

- Мілано, а що ти тут робиш? - підвівся з-за столу Богдан Анатолійович.

- Якщо я завадила вам - пробачте, я краще піду. - Мілана вже зібралася повернутися назад, як раптом й Андрій підвівся:

- Ні, що ти. Все гаразд, сідай до столу. - від його слів в мене ледве очі на лоба не полізли. Ця сім'я ненормальна чи що? Що значить зупиняти і запрошувати до столу якусь дівку коли біля тебе сидить твоя дівчина і байдуже що та дівка його подруга. Взагалі-то вона за сумісництвом ще й його колишня, тому це просто неадекватно. Я вже було відкрила рота щоб висловити все своє обурення, але згадала що Аня так не зробила б, а я краще вирішу все в своєму стилі.

- Тут же твоя дівчина, я не хочу вам заважати. - Мілана продовжувала вдавати з себе невину, але вона не одна так може. Я піднялася з-за столу і натягнула посмішку, яка б виглядала максимально правдоподібно.

- Та що ти, я буду лише щаслива познайомитися з подругою Андрія. Прошу, сідай.

- Так-так, не вигадуй, Анічка в нас все розуміє. - втрутилася Марта Валеріївна. Мілана ще кілька хвилин вдавала ніби вагається, але після все ж сіла за стіл і весь вечір не зводила з Андрія очей. От же нахаба! 

- Міланочко, залишайся, куди ти так пізно поїдеш? Я буду хвилюватися. - звернулася до дівчини після вечері Марта Валеріївна.

- Та що ви, я й так затрималася. Якщо залишуся ночувати буде не гарно.

- Яке негарно? Ти нам вже як дочка. - втрутився в розмову Богдан Валерійович. 

- Ну так, а знаєш що? Залишайся краще відпочивати разом з нами. Разом же буде веселіше. - запропонувала мамаша і це в певній мірі мені було вигідно, тому я вирішила її підтримати.

- Так, це чудова ідея, залишайся. Сподіваюся ми станемо подругами, я б дуже хотіла цього.

- Та... - почала відмовлятися Мілана, але її перервали.

- О, Мілана, послухай Аню й залишайся. Мама має рацію разом буде на багато цікавіше. - втрутився в розмову Рома, який пройшов повз, проігнорувавши всіх і налив собі води.

- Чому тебе на вечері не було? - відразу напосіла на нього Марта Валеріївна і незважаючи на те, що я була зла на нього, я подумки пожаліла його і поспівчувала. Дав же Бог таку матір. Але я вирішила не втрачати можливості і взявши Мілану за лікоть потягнула на другий поверх й завела в найближчу кімнату.

- Що ти витворяєш? Взагалі хвора? - прошепіла дівчина вирвавши свою руку з моєї. Я дуже зраділа цьому її тону, ну нарешті! Нарешті, вона показала своє справжнє обличчя. 

- Ну, а що лише тобі можна хворіти? Що ти тут забула? - я залишилася двері не зачиненими і обійшовши Мілану, стала навпроти неї так, щоб вона опинилася спиною до дверей.

- Думаю ти не настільки дурна і розумієш що я тут заради Андрія.

- Ну так, я розумію тобі цікаво чи я не ображу твого друга, але ти можеш бути спокійною, я такого ніколи не зроблю. - добродушно відповіла я, сподіваючись що вона продовжуватиме бути чесною.

- Ти справді на стільки дурна, чи прикидаєшся? - вона окинула мене оцінюючим поглядом - Хоча не думаю. Як ти можеш стати парою Андрію? Думаєш я не знаю що тобі потрібні його гроші? Ось я - інша справа. Знаю його все своє життя, до того ж ми зустрічалися і я більш ніж впевнена в тому, що Андрій повернеться до мене після того, як безцеремонно кине тебе. Ти лише заміна ...

- Досить! - в кімнату зайшов Рома, чому чесно кажучи я шокувалася. Коли я побачила біля дверей тінь, я подумала що це Андрій і тому почала розігрувати цю сцену бідолашки.

- А тобі то що до цього? Теж мені захисник знайшовся.

- Я сказав - досить! - хлопець став між нами спиною до мене, ніби захищаючи.

- А я сказала - не твоя справа! - підвищила голос Мілана, а Рома усміхнувся кутиком губ і кивнув в бік дверей.

- Тоді може його? - я прослідкувала за його поглядом і ледве стримала переможну посмішку. В дверях стояв Андрій здається зовсім не розуміючи що тут відбувається.

- Чому ви розкричалися?

- Думаю тобі краще спитати в своєї "подруги" - наголосив на останньому слові Роман і Андрій перевів погляд на неї.

- Я тут ні до чого, - її голос затремтів - Твоя дівчина завела мене в кімнату і почала ображати, погрожувати щоб я поїхала звідси. Ми з Ромою шоковано на неї подивилися і Андрій тепер перевів погляд до мене.

- Це правда? - о, Боже, його слова сьогодні просто вбивають мене! Тобто він так думає про мою сестру? Мені коштувало великих зусиль щоб не висловити все що я думаю про кожного, хто знаходиться в цій кімнаті, про наший з сестрою обман і просто не піти. Цим я б повністю зруйнувала стосунки сестри і вона б не пробачила мені цього. Я глибоко вдихнула і видихнула щоб заспокоїтися і приготувалася все пояснювати, але за мене це зроби Рома.

- Серйозно? Ти сумніваєшся в своїй дівчині? - подумки я просто дякувала йому і погоджувалася з кожним словом. Він просто висловлював мої думки. - Ця, - він окинув зневажливим поглядом Мілану і продовжив: - Щойно так люб'язно пояснила Ані що ти скоро обов'язково, зверни увагу ОБОВ'ЯЗКОВО! Кинеш її і повернешся до своє колишньої. - він ще раз поглянув на Мілану, а потім перевів погляд на самого Андрія і знову усміхнувся кутиком губ - Коли це станеться то повідомте мені. Я не дозволю такій прекрасні леді сумувати через таких як ви. - він оглянув мене поглядом від якого, мені стало якось дивно тепло на серці, і вийшов з кімнати, залишивши мене наодинці з цими божевільними за що, я трохи розізлилася на нього, але швидко про це забула.

- Хтось нормально може мені поснити що відбувається? - ще раз запитав Андрій якось на диво спокійно.