Розділ 7

- Привіт! - привіталася я і трохи здивувалася коли він розкинув руки в сторони і наблизився до мене, але постаралася приховати своє здивування. Чого я очікувала? Звісно він обійме та поцілує свою кохану вони ж не просто друзі, але все ж якось не зручно цілуватися з хлопцем Ані в неї на очах навіть якщо вона сама попросила грати свою роль неймовірно.

 Андрій наблизився до мене і я відчула слабкий аромат чогось знайомого, але ніяк не могла визначити що саме. Чоловік ніжко обійняв мене і я проти своєї волі ледве не розстанула в його обіймах. В них було так тепло, добре і все це було так ніжно.

 Боже, Яно, візьми себе в руки. Що ти робиш? Що значить тану? Це хлопець твоєї сестри, візьми себе в руки! 

 Я вирішила звільнитися від його обіймів щоб повністю не втратити контроль над ситуацією.

- Щось сталося? - запитав Андрій, певно бажаючи після обіймів ще й поцілувати мене.

- Ні, все добре, а що?

- Просто ти якась дивна сьогодні, от я й запитав. - він обернувся і показав рукою в бік своєї автівки - Ходімо.

 Він взяв мене за руку і повів, а перед тим як сісти в машину відчинив мені двері.

- Дякую. - тихенько подякувала я, намагаючись імітувати сором'язливість сестри. Коли Андрій також сів до машини я запитала: - А в який ресторан ми їдемо?

- Я вирішив зробити сюрприз і пропустити частину з рестораном. - сказати що я була шокована нічого не сказати. Хоч я й говорила Ані що згодна провести три дні в товаристві цієї дивної сімейки, я все ж збиралася помінятися місцями з сестрою, а таке розгортання подій повністю руйнувало мої плани.

- Тобто? Як це? Я думала для твоєї мами важливий цей вечір.

- Вона зрозуміє, до того ж це не така вже й важлива подія. - його голос звучав настільки спокійно що я навіть почала дратуватися в якісь моменти.

- А, зрозуміло, - мій мозок почав гарячково шукати якийсь вихід з ситуації і за кілька секунд знайшов.

 Я стрепенулася і почала порпатися в своїй сумочці, очікуючи реації Андрія, який помітивши мої рухи, почав поглядати на мене.

- О ні - прошепоітла я, опустивши сумочку на коліна.

- Що сталося?

- Здається я забула телефон, а мені має прийти дуже ваєливе повідомлення. - збрехала я.

- Тоді давай зараз повернемося і забереш телефон. - запропонував чоловік і почав розвертати машину поки була можливість.

- Дякую тобі. - полегшено видихнула я. Мій план спрацював, залишалося далі грати свою роль - Сподіваюся це не завадить нашим планам.

- Ні, що ти, все гаразд. - відповів Андрій і вже за хвилину зупинився біля мого під'їзду. 

 Я швидко вийшла з авто, прихопила сумочку і поспішила до квартири.

 На цей раз я використала ліфт і дісталася до квартири за кілька секунд. Я почала стукати в двері і мені відчинила Ліана.

- Що сталося? - запитала подруга.

- Де Аня? - я зайшла в квартиру і почала перевіряти кімнати, але сестри ніде не було. - Аня!

- Її немає.  - відповіла Ліана, зайшовши за мною в кімнату сестри. Ця новина не просто шокувала мене вона в деякій мірі налякала мене. 

- Що значить немає? - не зрозуміла я.

- Вона пішла до Анджели відразу після тебе. - пояснила Ліана.

- Як це? - я в розпачі сіла на ліжко і почала вкотре шукати вихід. Та що сьогодні за день? Чому все йде зовсім не так як я хочу? І що тепер робити?

 Я стрімко піднялася, налякавши цим подругу і поспішила в коридор, де залишила свою сумочку. Нарешті знайшовши її, я почала шукати в ній телефон, але ніяк не могла знайти. Я що справді його загубила?

- Можеш дати мені свій телефон? - попросила я Ліану, здавшись в пошуках свого телефону.

- Так, - подруга зникла в гардеробній, а за кілька секунд протягнула мені свій новенький айфон. - Тримай.

- Дякую - я набрала номер сестри і піднесла до вуха. Довелося прослухати кілька довгих гудків, перед тим, як Аня нарешті підняла слухавку.

- Ліано, що сталося? - почувся стривожений голос сестри.

- Де ти?

- Яна? Що ти робиш вдома? Щось з нашим планом? - захвилювалася Аня - Розказуй швидко!

- Ресторан відміняється. Твій кавалер хоче перейти відразу до відпочинку, а я не хочу. На відпочинку маєш бути ти, а не я. Саме через це я й повернулася. - протараторила я.

- Що? - не зрозуміла Аня, а я лише глибоко вдихнула, готуючись розповідати все більш детально та послідовно. - Я думала цей вечір важливий для його мами.

- Так, я це й сказала, а він мені сказав що це не настільки вже й важливо, що ми відразу поїдемо відпочивати. Тому я повернулася щоб помінятися з тобою місцями, а ти ходеш десь! - останні слова я ледве не прокричала. 

 Раптом в двері хтось подзвонив.

- Хто це? - запитала я Ліану, відволікшись від розмови з сестрою і зачаївшись в одній з кімнат, поки подруга пішла відчиняти двері кинувши перед цим "Незнаю, зараз побачимо".

- Що там? - захвилювалася Аня.

- Хтось прийшов, - пошепки відповіла я і прислухалася до того, як Ліана відченила дверний замок і відрила двері.

- Доброго вечора, - почула я знайомий голос і впізнала його власник. Це був Андрій. От чорт.

- Це Андрій. - пошепки повідомила я сестрі. - Звідки він знає квартиру?

- Ну... я йому сказала, але про це потім. Їдь з ним на відпочинок. Я всеодно не зможу прослизнути повз нього, та й дістатися до будинку швидко не зможу.

- Що я робитиму з ним три дні під одним дахом?

- Будеш діяти по плану...

- Та який план? - гарячково зашипіла я - Наш план вже давним-давно розпався на величезні частини.

- ... спочатку поговори з Мартою Валеріївною, а потім просто відпочинь, це ж все таки відпочинок.

 Я хмикнула:

- Відпочинок, аякже.

- Ну все, давай, мене Анджела чекає. - після цього Аня вимкнулася, а я так і залишилася стояти біля стінки, ховаючись від Андрія.

- ...забула телефон у машині, я прийшов віддати. - почула я голос хлопця десь з боку дверей.