Розділ 4

 Вранці мене розбудило сонячно проміння, яке залило всю мою кімнату. Я сіла на ліжку в гарному настрої, але тут згадала про те, що я маю зробити. Схопивши телефон, я відразу відкрила інстаграм та зайшла на "фейк". 

- Вийшло! - прошепотіла я щойно побачила повідомлення про те, що Мілана прийняла мій запит. Я швидко зайшла на її сторінку та почала литати фото. 

  Ця дівчина просто обожнювала фотографуватися та викладати свої фото, які певно разів сто оброблені фільтрами в мережу. Ось фото де вона в спортивному залі. Ось фото їжі в ресторані. Ось фото, де вона біля свого червоного "Лексусу". Тут вона кудись летить. Тут вона в магазині одяга. Тут...

 Нарешті! На знайденому фото Андрій був з Міланою - невисокою блондинкою, волосся якої були до ліктів. Виглядала вона дуже худою. Її фігуру підкреслювала блакитна сукня вище коліна, яка здавалося ось-ось підніметься вгору і потреби в ній взагалі не буде. На обличчі тонна макіяжу. Неприродна блідість, "Вона явно не вміє робити макіяж" - подумала я про себе. На повіках були сірі тіні, а на губах фіолетова помада.

 Я була здивована побаченому, тому що як їй здавалося Марта Валеріївна обере своєму сину дівчинку з якої, потрібно брати приклад, а насправді її така нахвалена Мілана... Я на хвилу задумалася і зрозуміла що просто не можливо підібрати цензурне слово, яке б могло підійти під опис Міланочки. Моя сестра в сто, ні в тисячу разів краща цієї ... дамочки.

 Що ж цікаво, вона з'являлася в такому вигляді перед Мартою Валеріївною чи грала роль хорошої дівчинки? Треба буде в цьому розібратися. Про всяк випадок зробивши скріншот, я піднялася з ліжка та пішла у ванну. 

 І навіть там, я не змогла розслабитися. Те, як правильно все дізнатися та зробити не виходило з моєї голови. До нашої "вистави" залишалося шість днів. Якщо чесно, я не дуже й нервувала. Взагалі я ніколи якось особливо не хвилювалася і не нервувала. Навпаки, в мені прокидався якийсь азарт. Я не любила чекати і хотіла щоб все якомога швидше почалося.

 Я вийшла з ванної, одягла сірий спортивний костюм спеціально для того, щоб відрепетирувати деякі деталі плану, зробивши неохайний пучок щоб волосся не заважало я пішла в кімнату сестри.

- Ти досі спиш! - вигукнула я, побачивши що Аня досі в ліжку. Я різким рухом відкрила штори і сонце відразу залило кімнату, від чого сестра натягнула ковдру аж на голову. Я таким самим різким рухом стягнула з неї її хоча цього разу було складніше. Аня не хотіла вставати і я вирішила вдатися до прийому, який використовувала в дитинстві. Я почала лоскотати її і вона відразу зірвалася з ліжка.

- Що ти робиш? - крикнула вона, а поглянувши на годинник додала: - Ти з глузду з'їхала? Чому прийшла так рано?

 Я поглянула на годинник. І справді була лише сьома година ранку, але в них весь день має пройти в репетиці ролі та вивчені "сценарію" тому, чим раніше, тим краще.

- Сестричко, в тебе проблеми з пам'ятю? - я зіщурилася і встала з ліжка, підійшовши ближче до сестри - Чи ти вже передумала обманювати свого принца? 

- Ні, я не передумала, але чи не могло все це зачекати? - сестра сіла на ліжко, а я заперечно похитала головою:

- Звісно не могло. Взагалі-то це я акторка, яка буде виконувати головну роль, та ще й в додачу ти змушуєш мене вихідні провести з незрозуміло ким. Тому, досить спати і йдемо репетирувати. - я підняла з підлоги ковдру і кинувши на ліжко Ані, попрямувала у вітальню, де власне й мала проходити їхня репетиція.

 Я сіла у велике білосніжне крісло в очікуванні сестри. Та не змусила надто довго себе чекати, прийшла вже за двадцять хвилин з кількома аркушами паперу і маркерами в руках.

- З чого почнемо? - запитала вона, сівши на таке саме крісло навпроти мене і поклавши все на невеличкий скляний столик між нами.

- Певно почнемо з того, що мені потрібно побільше деталей вашої зустрічі. - трішки подумавши відповіла я - Ну наприклад, чи не було чогось особливого під час зіткнення. О котрій це було? Чи була якась книжка, яку ви одночасно вирішили підняти і зустрілися поглядами. Взагалі це було кохання з першого погляду?

- Так-так стоп! - замахала руками Аня. Трішки подумавши над її реакцією, я зрозуміла що здається я надто багато передивилася романтичних фільмів. Як можна було нести таку дурню? Але все ж треба було перевірити мало що може бути. Можливо і в житті є такі моменти. 

- Гаразд. Просто розкажи все. - видихнула я.

- Я не знаю точного часу нашого зіткнення. І книжки ніякої не було. Хоча... - Аня задумалася на секунду - Була одна книжка яку я поклала зверху і потім, коли Андрій проводжав мене додому то згадав в наші розмові цю книжку.

- О, - зацікавилася я, підпираючи голову руками - що то була за книжка?

- Здається... - почала сестра, з усіх сил намагаючись пригадати щось - Якщо я не помиляюся...

- Що значить "якщо не помиляюся"? 

- Ну пройшло аж два тижня...

- Пройшло лише два тижня. - перебила я її, справді не розуміючи як можна забути щось так швидко та ще й якщо те "щось" пов'язане з людиною, яку ти покохала ледве не з першого погляду. Для мене це було дивно настільки, наскільки й кохання з першого погляду. Я взагалі не дуже довіряла коханню та й взагалі обходила його стороною, не бажаючи переживати те, що вже пережила. Тоді було аж надто боляче і я прекрасно пам'ятала той біль, який нагадував мені одне: я більше не маю його переживати. та загалом зараз не про мене. Я вийшла зі своїх думок і намагалася сконцентруватися на сестрі, яка розказувала щось про "9 листопада" так здавалося називалася книжка. Ключове слово "здавалося. Тому що їй треба буде намагатися зав'язати діалог і можливо мені в цьому велику користь відіграє "наше" знайомство. - Ти впевнена що це саме та книжка?

- Так. Тепер точно впевнена. - Аня продовжила розказувати про їхнє знайомство і я справді намагалася вже уважно вислухати, але свої думки мені також не давали спокою. За хвилин десять сестра розповіла як їй здавалося всі нюанси і ми перейшли до репетиції.