Розділ 2

- Що?! - не зрозуміла я. Прохання сестри, та ще й таке, привело мене в шок. Я не знала що сказати і що саме вона має на увазі.

- Ну просто прикинься мною на один вечір, ну будь ласка. - Аня склала долоня до долоні і благально на мене подивилася. Я навіть здивувалася такому. Що за авантюра?

- Давай ти мені дитально все розкажеш за чашечкою кави. - сказала я, поклала руку на плечі сестри і ми пішли на кухню. Я заварила каву, Аня дістала солодощі і ми сіли за невеличкий скляний стіл.

- А тепер розкажи мені все з самого початку, - скомандувала я - Почнем певного з того, як ти познайомилася зі своїм Андрієм?

 Сестра зробила глибокий вдох і почала розказувати свою історію.

 Це був перший день зими. Аня пішла до бібліотеки взяти потрібні книжки для написання реферату. Вона завжди надавала перевагу роботі з ним ніж з інтернетом. Надворі було дуже холодно тому, дівчина пошвидше перетнула подвір'я універу і зайшла до бібліотеки.

 Там було дуже тепло і починала панувати новорічна атмосфера бо завідувачка бібліотеки з допомгою кількох першокурсниць прикрашала читальний зал. Аня також хотіла допомгти, але мала надто багато завдань, які повина була виконати до завтрішнього дня. Тому, швиденько знайшовши потрібну літературу, якої було немало, дівчина розписала за неї і вийшла знову на холодне подвір'я.

 Проте, книжки закривали їй обличчя і вона зіштовхнулася з одним хлопцем, який в цей час заходив до бібліотеки. Книжки посипалися на підлогу, а дівчина почала гарячково вибачатися і збирати їх. Хлопець сказавши що нічого страшного не сталося, почав їй допомагати, а коли вони зібрали книжки, запропонував допомогти донести їй. Аня відмовлялася тому що досі соромилася через свою незграбність, але хлопець стояв на своєму і все ж допоміг донести книжки до місця, де її чекала подруга, яка потім мала забрати половину літератури собі. 

- Дяку тобі, - відгукнулася Аня коли подруга забрала свої книжки і пішла додому.

- Немає за що. Тебе підвезти додому? - раптом запитав хлопець. Ця пропозиція ще більше засоромила дівчину, яка вже й так заливалася рум'янцем невзмозі забути свою незграбність. На таких речах вона дуже зациклювалася тому що це не було схоже на неї, вона будь якими способами уникала конфліктів і нізаяких обставин не вступала в них.

- Ну що ти, непотрібно, мій дім не далеко звідси. - поспішила відмовитися Аня.

- Тоді я тебе проведу.

- Гаразд. - видихнула дівчина, зрозумівши що не відв'яжиться від нього, але й сама якщо чесно хотіла провести з ним час. Раптом в голові майнула думка що востаннє вона таке відчувало поруч з Антоном, але тоді вона була закохана в нього, а після його зради поклялася нікого й ніколи більше не любити тому, поспішила відігнати цю думку від себе.

 Вони йшли по широкій алеї і розмовляли. Ім'я хлопця виявилося Андрій. Це була одне з найулюбленіших чоловічих імен Ані і в дитинстві вона всім говорила що обов'язково вийде заміж за чоловіка ім'я якого, буде Андрій. Згадавши це, дівчина посміхнулася.

- Що? - запитав Андрій, помітивши її посмішку.

- Нічого, просто згадал дещо.

- Сподіваюся хороше. - також усміхнувся хлопець.

 За десять хвилин вони дійшли до під'їзду в якому жила Аня з мамою і сестрою, яких нащастя вдома не було, а то б завалили її питанням. Коли дівчина прощалася з Андрієм, він раптом запропонував обмінятися номера телефону з усмішкою додавши "Якщо буде потрібна допомога донести гору книжок", від чого Аня знову залилася рум'янцем. 

 Того ж вечора Андрій написав їй і вони кілька годин переписували. Вони говорили на різні теми навіть не напружуючись щоб придумати їх, їхній діалог зав'язувався самим собою. Близько десятої дівчина сповістила своєму співрозмовнику що їй завтра потрібно рано вставати і попрощалася з ним хоча насправді хотіла говорити з ним цілу ніч. Засинала вона з думками про Андрія і як результат він їй наснився.

 Вони сиділи в якомусь кафе прикрашеному до Нового року. Картини були обрамлені в тоний дощик, а в кутку стояла велика зелена ялинка одоблена найрізноманітнішими прикрасами і сяяла вогнями, а під нею стояли кілька коробок загорнуті в святковий папір. Спочатку Аня пила каву, а хлопець милувався нею підперши голову рукою. Потім опустив руку і взяв нею вільну руку дівчини, переплів їхні пальці, а потім вони поцілувалися. Аня спостерігала за цією картиною стоячи надворі, де падав сніг і думала як же було б прекрасно якби так було насправді. На цьому моменті вона почула віддалений дзвін будильника і прокинулася, відчувши на душі тепло, яке залишилося від сну.

 На телефон прийшло повідомлення і дівчина швидко взяла його до рук, сподіваючись що це написав Андрій. Це й справді був він.

"Доброго ранку, ти вже прокинулася?"

 На обличчі дівчини мимоволі з'явилася посмішка.

"Доброго ранку, так."

"Що снилося?"

 Аня згадала про поцілунок і вирішила що краще про це не говорити.

"Не пам'ятаю, а тобі?" - трішки подумавши написала вона.

"Ти"

"Так? І що й робила в твоєму сні?" 

"Ну... Ми гуляли парком. І я хочу здійснити цей сон. О котрій ти сьогодні будеш вільною?"

 Аня посміхнулася ще ширше. Вона хотіла якнайшвидше побачити цю людину тому, поспішила відповісти, плутаючи букви.

"О 16:00, а що?"

"Я заїду за тобою." - відповів хлопець.

- Аня, ти вже прокинулася? Йди їсти! - почувся голос сестри з кухні і Аня з небажанням припиняти переписку, все ж попрощалася і поспішила на кухню.

 Увечері, в зазначений час Андрі приїхав за дівчиною і вони гуляли парком. Десь за годину Аня трішки замерзла і хлопець повів її до якогось кафе, де вони попили каву й Андрій знову зголосився провести її додому. Цьогоразу дівчина не стала відмовлятися і вони пішли тією дорогою, якою йшли вчора правда цього разу Аня зупинилася за квартал до свого будинку. Під час прощання Андрій запитав чи не буде в неї часу повечеряти з ним та його сім'єю у суботу. Аня такого не очікувала тому швиденько сказала "Незнаю" і поспішила додому.