Розділ 1

 Двадцять років тому, за два дні до Нового року, на світ з'явилася я, а через п'ять хвилин з'явилася ще й моя сестра. Мама вирішила дати нам схожі імена тому, мене назвала Яною, а мою молодшу сестру - Аньою. 

 Через тиждень мама привезла нас додому. Нашим домом виявилася квартира в новобудові і коштувала вона не дешево. Там, в нас була велика кімната, яку ми з сестрою розділяли до семи років. Потім ми ніяк не могли ужитися одне з одним через абсолютно різні характери. 

  Коли ми були маленькими і ходили до садочку, в нас двох були спільні подруги, які нас постійно плутали. Нас взагалі плутали всі навколо окрім мами. Але коли ми пішли до школи, стало помітно як різняться наші характери. Я була енергійною, веселою, вміла відстоювати свою думку. Починаючи з першого класу приймала участь в шкільних заходах і була тією самою першокласницею, яка дзвонила в дзвіночок, сидячи на плечі в ледве не двох метрового одинадцятикласника. Якщо чесно я тоді дуже боялася що він мене не втримаєі я впаду, але не показувала свого страху. 

 Потім я достатньо швидко завела багато подруг і часто їх кликала додому щоб разом пограти. Це дуже заважало Ані і вона злилася. Тому що ми грали в "Твістер" під улюблену музику, яка не була спокійною, а сестра в цей час читала книжку. Взагалі вона весь час читала книжки і навіть змусила мене почитати кілька. Мушу визнати, вони мені сподобалися і я навіть кілька замовила собі. Це була серія книжок "Гаррі Поттер", яку я читала з наближенням Нового року і незмінно плакала коли читала "Гаррі Поттер і Орден Феніксу". Момент де помер Сіріус постійно викликав у мене сльози. 

 Коли Аня вкотре поскаржилася мамі на те, що я з подругами надто шумні, мама вирішила виділити сестрі кімнату через стінку від моєї, але Ані вдалося вмовити маму жити на іншому кінці коридору. Коли ми стали жити роздільно, життя покращилося, але нас незміно бісило те, що нас всі плуають хоча ми мали абсоютно різні стилі в одязі і уважно дивилися за тим, щоб випадково не купити однакові речі.

 Врешті решт, в дев'тому класі, після того як Аня мала вийти на навчання післ депресії, я вирішила полегшити їй життя і пофарбувала дві прядки волосся в синій, щоб нас не плутали. Тоді мама влаштувала скандал і говорила що краще б я підрізала волосся якщо так хотіла відрізнятися від сестри, але я не хотіла розлучатися зі своєю прекрасною довжиною тому, все ж заспоїла маму хоча вдалося це далеко не відразу. З такими прядками я ходила аж до закінчення школи і лише коли почала навчатися в університеті, перестала фарбувати їх.

  П'ятнадцятого грудня я йшла з університету додому. Сипав сніг і я незважаючи на мороз, вирішила пішки піти додому щоб сповна відчути Новорічну атмосферу. Це був перший сніг незважаючи на те, що вже був другий тиждень зими. Я йшла і думала що подарувати сестрі на День Народження, який мав бути рівно за два тижні. Загалом передумавши купу подарунків, я зупинилася на книжці та "Читацькому щоденнику". Залишилося основне - завуальовано випитати в сестри яку книжку вона хоче собі придбати або подарувати їй подарункове видання улюбленої книжки. Аня точно б не купила її, бо вважає що купувати книжки які в неї вже є - марна трата грошей. І незважаючи на те, що у нас можна сказати навіть забагто грошей, вона не любить це підкреслювати та користуватися можливостями, які дає мама. Особисто я вважала це дурнею і користувалася можливостями наповну.

 Поринувши в свої думки, я навіть не помітила як дійшла додому і налаштувавшись на "операцію вивідай у сестри інформацію", я зробила глибокий вдих і увійшла в під'їзд. 

- Аня, я вдома! - крикнула я сестрі, знімаючи одяг - Аня! 

 Сестра не відгукувалася тому, я постукала ізайшла до її кімнати. Її там не виявилося, що порядком мене здивувало, сестра майже завжди була вдома і наскільки мені відомо, сьогодні нікуди йти після університету не збиралася.

 Я кілька разів їй телефонувала, але вона не відповідала. Потім я дивилася у вікно, чекаючи на неї і через півгодини Аня з'явилася, правда не одна. Якийсь хлопець привіз її додому на чорній "ауді". Сестра зайшла до під'їзду, а він підвів очі на наші вікна. Я швидко закрила штори і зробила це вчасно, щоб він мене не помітив. 

 Я пішла в коридор і в очікуванні склала руки на грудях та почала постукувати ногою. За хвилину я почула як сестра вставляє ключі в замкову щелину, провератє їх і відчиняє двері. Побачивши мене в такій позі, вона на секунду застигла, здивувавшись, але майже відразу кинула "Привіт" і почала знімати куртку.

- Хто це був? - зпитала я, пристально дивлячись на Аню, яка старано уникала мого погляду.

- Ти про кого?

- Не вдавай що не розумієш. Це був тій новий хлопець? - невідступала я.

- Незнаю.

- В сенсі - незнаю? - я підняла брови, здивувавшись такії відповіді, її я точно не очікувала почути. - Ти не знаєш з хлопцем ти була чи ні?

- Ну зрозуміло що то була не дівчина. - хмикнула сестра.

- Ти з ним зустрічаєшся? - мої очі палали цікавістю.

- Здається скоро вже не буду. - понуро сказала Аня.

- Тобто не будеш? Що не будеш? Ти можеш нормально все розповісти? - неточні відповіді сестри мене якось виводили з себе. Я не любила невизначеність.

- Його мама не хоче мене бачити поруч з ним.

- Що? А їй то що? - не зрозуміла я.

- Вона занадто опікає Андрія.

- О, то його звуть Андрій? - запитала я. Ця інформація мені сподобалася. - А чому саме вона не хоче тебе бачити?

- Бо вважає що ми не підходимо соціальними статусами.

- То він бідний? - ця інформація мені вже не дуже сподобалася, а якщо точніше, то взагалі не сподобалася.

- Ні, він багатий. Пані Марта вважає що я бідна. 

- Що?! - цією інформацією сестра мене взагалі ошелешила. - Тобто? Ти не показала їй того, що ти багатша за неї? Аня, що ти робиш? Ти ж їй сказала що ти маєш гроші?

- Ні. - тихо сказала сестра.

- Чому? - я взагалі нічого не розуміла.