Розділ 10. Майже поцілунок

За трохи часу вони вже були біля офісу. Юля, як зазвичай, припаркувала своє авто на власному паркувальному місці.

Далі вони разом вийшли на вулицю і рушили всередину будівлі, пройшли охорону та піднялися на поверх, де розташований конференц-зал. Там на Юлю вже чекали працівники управління компанії.

Розпочалася конференція. На ній обговорювали, як покращити продажі та підняти престиж компанії не лише в Україні, але й за кордоном.

Назар стояв мовчки, уважно спостерігаючи за усім процесом, щоб бути в подальшому корисним Юлі.

У такому режимі пройшло приблизно три години.

За цей час стало видно, що всі трохи втомилися, а особливо була виснажена Юля. Це й не дивно, адже на її тендітні плечі впав такий важкий тягар управління великою компанією.

Назару стало її справді дуже шкода, і йому все більше хотілося підтримати її та розділити її ношу.

Поки він роздумував про це, Юля вже завершила конференцію, подякувала всім за участь і відпустила їх по домівках. Сама вона зробила те саме, адже вдома їх обох уже з нетерпінням чекав Дмитро та спільна сімейна вечеря.

Спочатку, по дорозі додому, вони мали заїхати в магазин іграшок, щоб купити Дмитру обіцяний подарунок, яким у підсумку став іграшковий робот.

Після відвідування магазину з іграшками, наші герої рушили до будинку Юлі.

За трохи часу їхня машина вже під’їхала до будинку. Юля відразу припаркувала авто в гаражі. Вони разом вийшли з машини. Назар дістав подарунок для Дмитра з багажника, про який вони ледь не забули, і закрив його.

Вони вдвох вийшли з гаража на вулицю. Раптом здалеку пролунав дитячий голос. Вони обоє обернулися і побачили, як їм назустріч від головних дверей будинку біжить Дмитро.

Хлопчик радісно гукнув:

— Мамо! Тато! Як я за вами скучив!

Після цього він обійняв їх обох, а вони обійняли його у відповідь. Цього разу Назар не випустив подарунка з рук. Для нього таке відчуття, коли тебе хтось так сильно чекає, було незвичайним, але водночас дуже приємним.

Поки вони троє стояли в обіймах, відчинилися двері дому, і з них вибігла Бабуся (мати Юлі). Вона не встигла помітити, як Дмитро вибіг з дому, тому шукала його, а виявилося, що він просто чекав на своїх батьків і побіг їх зустрічати.

Коли вона побачила, наскільки її онук тепер щасливий, коли в його житті знову з’явився його тато, то розчулилася і пораділа за нього. Вона також помітила, що й Юля почала ставати поряд з Назаром щасливішою.

З легкою усмішкою вона гукнула:

— Ходіть вечеряти!

Назар, Юля і Дмитро пішли разом, тримаючись за руки, до будинку, по дорозі привітавшись із бабусею.

Вони всі разом зайшли всередину. Там їх зустрів Дідусь (батько Юлі), який також кинувся був шукати свого онука. Вони привіталися і з ним так само, як із бабусею. По дорозі до вітальні, щоб повечеряти, Назар поклав подарунок у коридорі, аби він не заважав.

Опинившись у вітальні, вони всі разом сіли за стіл і почали трапезу.

Після вечері Назар та Юля встали зі столу і подякували за смачну вечерю. Далі разом із Дмитром вийшли з вітальні, прихопивши свій подарунок, який вони просто не встигли вручити синові раніше. Вони разом пішли трохи погратися у його кімнату, як і вчора.

Зайшовши в кімнату, Назар та Юля одразу подарували Дмитру робота, якого він з цікавості відкрив при них.

Подарунок йому сподобався, але все ж найкращим подарунком для нього були Назар та Юля, яких він так чекав.

Вони втрьох гарно провели час, вдосталь погралися з Дмитром та його новою іграшкою, а потім Назар та Юля поклали його спати, прочитавши йому казки по черзі.

Після цього вони вийшли з кімнати. Раптом Юля спіткнулася і почала падати, але Назар встиг її підхопити.

Вони опинилися близько один до одного, їхні погляди зійшлися, а вуста почали притягуватися, наче два магніти різної полярності.

Але в цей момент прислуга, яка прибирала коридор, випадково завадила їм.

Назару та Юлі стало ніяково. Вони вдавали, ніби між ними нічого не відбувається, побажали один одному добраніч і розійшлися: Назар пішов у кабінет, а Юля — у свою кімнату.

Опинившись у своїй кімнаті, Юля усміхнулася і пішла прийняти ванну після важкого дня.

Назар у той момент присів на крісло в кабінеті, поглянув у вікно і згадав той незвичайний момент, який тільки-но стався між ними двома. Він не розумів: чи це він особисто притягує до себе Юлю, чи вона лише бачить у ньому Миколу?

«Що голову ламати? Час покаже!» З такими словами він узяв свій одяг для переодягання і пішов прийняти душ у ванну кімнату.

Після душу він вийшов, пішов у кабінет, ліг спати й швидко заснув.

Юля вже міцно спала.