Розділ 4. Ціна двійника

Христина, не чекаючи, продовжила, звертаючись до Юлі:

— І я не пропоную вам усе життя жити разом. Я пропоную лише якийсь час, допоки Назар не зможе поступово підготувати Дмитра до своєї майбутньої «відсутності» в його житті. Ну, як тобі, Юлю, моя ідея?

Юля невпевнено промовила:

— Ну, в принципі... здається, непогана! — Вона осіклася, її обличчя знову стало розгубленим. — Чекай-но. Про що таке нечуване я зараз думаю?! Ще одну хвилину... Ти собі уявляєш, Христино, наше спільне життя з Назаром у спільному домі? І взагалі, як це все відбуватиметься? Це ж виходить обман сина!

— Як жити разом? — перепитала Христина. — А вас ніхто не змушує спати в одному ліжку! Ви можете спати окремо, лише робити вигляд, що живете разом. Та й можете взагалі жити окремо. Час від часу бачитись, а Дмитру будете казати, що його батько у відрядженнях, як, зрештою, бувало часто й раніше. Взагалі, я гадаю, що ви собі щось придумаєте, бо у вас є свої голови на плечах! А стосовно обману... Ти, звісно, маєш рацію, але як дивитися на дитину, яка страждатиме? Тому я вважаю, що задля добра можна трохи й обманути. Але, зрештою, вирішувати тобі.

Юля, глибоко задумавшись, відповіла:

— В принципі, ти все добре говориш. Та в певній мірі тобі вдалося мене переконати...

Вона раптом подивилася на Христину з докором:

— Тільки ти про дещо забула. А саме: ти забула запитати у Назара, чи він готовий на таке?

Назар, який увесь цей час уважно слухав їхню палку дискусію, так захопився, що й не помітив, як мова зайшла саме про нього.

Христина звернулася до нього:

— Ох, звісно, пане Назаре, вибачте. Я щось так захопилася переконанням Юлі, що геть забула запитати вашу думку. Але перш ніж ви дасте відповідь, я дещо запитаю у вас: скажіть, у вас є робота?

Назар, досі трохи приголомшений, неусвідомлено відповів:

— Ні. Немає.

— Я так і думала, — вголос промовила Христина, і її тон став діловим. — Тому слухайте нашу пропозицію.

— Нашу? — одразу обурилася Юля. — Щось я не пам’ятаю, щоб ми з тобою це обговорювали!

— Ти вибач, що я приймаю рішення за тебе, але ти зараз, я вважаю, не можеш тверезо мислити, — рішуче відповіла Христина. — Ти не бійся, я бажаю тобі лише добра, лихого не пораджу. Але якщо ти так сильно хочеш, давай відійдемо і все обговоримо!

Що вони й зробили: підвелися з-за столу, відійшли на кілька кроків і за короткий час усе детально обговорили.

Потім вони повернулися і сіли назад за стіл.

Христина одразу перейшла до суті:

— Пане Назаре, слухайте нашу вам пропозицію. Вона полягає в тому, що у Юлі є свій дуже успішний бізнес у Києві, який вони разом побудували з чоловіком. Вона готова платити вам одну тисячу доларів на тиждень, незалежно від того, чи житимете ви усі разом, чи окремо.

— І ця угода буде дійсна до того моменту, поки Юля не зрозуміє, що досить. Проте ви повинні розуміти, що це так зване «досить» може настати через кілька місяців або навіть років. Тому можна сказати, що у вас буде стабільна та високооплачувана робота.

— Але як би сильно нам не хотілося, щоб ви погодилися на нашу пропозицію, остаточне рішення за вами.

Христина подивилася на Назара, її голос пом’якшав:

— Ми готові дати вам час, щоб усе обдумати до завтра. Ось, запишіть мій телефон.

Христина продиктувала свій номер. Назар, хоч і був шокований ідеєю та сумою, все ж записав його в свій телефон і пообіцяв подумати над їхньою «шаленою» пропозицією.

Після цього вони покликали офіціанта з рахунком. Назар хотів оплатити свою частину, але Христина відмовила йому.

— Це я вас запросила. Плачу я!

Вона передала гроші офіціантові, після чого всі разом встали й вийшли з кафе. Назар запитав у дівчат:

— Куди ви далі?

Юля хотіла відповісти, але Христина випередила її:

— Ми маємо ще кілька справ, а потім поїдемо ночувати в готель. Це якщо вам справді цікаво. А що ви хотіли?

— Я думав, вас провести, — відповів Назар.

— О, ви справжній джентльмен, — усміхнулася Христина. — Ну тоді проведіть нас хоча б до машини. Вона, на щастя, недалеко звідси.

Назар погодився і провів їх до автомобіля. Дівчата сіли, попрощалися з ним і поїхали далі у своїх справах.