5

   Ендрю саме закінчував справи, коли телефон спалахнув. Надійшло повідомлення, коротке й тривожне. Брови двійника зійшлися.

- Що сталося? - Прошепотів він. Чоловік одразу ж набрав номер дівчини. Не відповідає. Голосового немає. Нічого. Тривога наростала. Девіз навіть не став перевіряти чи конкретно сформульоване сповіщення - просто так схопив куртку і побіг до ліфта. На парковці його вже чекала Яна. Кохана приїхала заздалегідь, щоб зустріти після роботи.

- Ти так швидко! Я тільки но... - Почала вона, але Ендрю урвав її на півслові.

- Чому ти мені писала? Що трапилось? Ти чому не береш слухавку?

Лі виглядала розгубленою.

- Я не писала тобі. Про що це ти?

Журналіст завмер. Поправив куртку, бо було дуже холодно. Стало тихо. Він показав їй екран. Яна здивовано підняла брови.

- Це не я...

- Отже, хтось хоче, щоб я туди приїхав. Хтось знає про те місце.

- То не їдь! Це ж ясно - пастка!

Девіз подивився на неї довгим та серйозним поглядом.

- А якщо ні? Якщо хтось дійсно потребує допомоги?

Його голос тремтів від сумніву. Лі нервово ковтнула.

- Тоді поїхали разом. Я тебе одного не залишу.

Юнак завагався, та все ж кивнув. Закохані сіли у машину. Фари розітнули темряву. Джип виїхав у ніч. 

    Дощ почався зненацька. Асфальт під колесами блищав, віддзеркалюючи все довкола. Вода збиралася у калюжі, а фари машин ковзали по мокрих смугах світла. Двійник вів авто швидше, ніж зазвичай. Поруч на сидінні сиділа Яна. Вона нервово стискала ремінь безпеки, час від часу поглядаючи на Ендрю.

 - Ти точно в порядку?

- Так. Просто довгий день. 

Насправді він відчував щось дивне. Поглянув у дзеркало заднього виду. Машина позаду їхала занадто близько. Його серце прискорилося.

- Мені це не подобається, - прошепотіла Лі. - Вони вже півкварталу тримаються за нами.

- Мабуть, просто поспішають.

Відмахнувся Ендрю, хоча сам уже стискав кермо так, що побіліли пальці. Зненацька на темній дорозі мигнуло світло аварійних вогнів. Покинута машина стояла поперек смуги. Неначе хтось спеціально перекрив шлях.

- Що за...

- Об'їдь її! - Зойкнула Яна. Двійник натиснув на гальма, але колеса зірвало у ковзання. Машина понеслася вбік. Некеровано, проте швидко. Авто позаду теж загальмувало. Та було вже пізно. Усі три машини опинилися в хаосі мокрих фар, скреготу металі і ревінні моторів.

- Тримайся! - Тільки й встиг крикнути Девіз. Джип розвернуло і кинуло убік. Він вдарився об бар'єр узбіччя. Удар був сильним і різким. Таким, що машина стала сторч. Фари згасли. Дощ продовжував падати, ніби розмиваючи жорстку реальність. На іншому боці дороги стояли агенти. Їхня машина зупинилася раніше. Джошуа вийшов першим, не вірячи власним очам.

- О ні... Ми запізнилися. 

Маргарет промовисто схопилася за голову.

- Це не повинно було так статися!

Трохи далі, у глибині провулку стояв Ендрю. Він не рухався. Не тікав. Не дихав. Юнак усвідомив - все пішло не за планом. Вона не мала потрапити в пастку. Не так, не зараз, не це. Ця дівчина... Яна. Його... і не його. Її більше немає... У грудях щось обірвалося. І вперше за весь час Девіз думав не про двійника. Не про місце, яке хотів зайняти. Тільки про неї.