Щоденник - День 21

Вечір. Місто вже притихло після роботи. Я сиджу на старій квартирі свого спільника. Лажу в телефоні. Ми знайшли спосіб тимчасово перехоплювати повідомлення. Не професійно, а кустарно, через якусь локальну вразливість. Ми ще не профі в цій справі, але все ж дещо вміємо. На столі лежать розкидані чернетки і нотатки з розкладом двійника. Нервово потираю пальцями лоб. 

- Він сьогодні має повертатися пізно. Сам. Охорони немає. Це мій шанс. - Бурмочу собі під носа, намагаючись переконатись у сказаному. На відіміну від мене, Вільям виглядає цілком спокійним. Він гойдається на стільці, ніби насолоджується моментом.

- Ти хочеш зайняти його місце? Тоді використай його слабкість. Двійник ніколи не ігнорує прохання допомоги. Особливо ж, якщо це від Яни.

Я мимоволі здригаюся. Від самої цієї думки серце тихенько стискається. Напарник квапливо наклацує коротке повідомлення.

 "Любий, мені потрібно, щоб ти приїхав. Терміново. Там, де ми були з тобою минулого тижня. Будь ласка. Мені страшно."

 Дивлюся на екран. Мені й самому робиться не по собі.

- Ти... Стилізував текст під манеру її письма?

- Він поїде. - Упевнено промовив Вільям, а його очі при цьому зблиснули.

Я проковтую клубок у горлі.

- А якщо вона... Справді там? Якщо двійник зрозуміє, що це не її стиль?

Колега гмикнув.

- Емоційні люди не думають про стиль. Вони думають про тих, кого люблять. А Ендрю, тобто ти - дуже емоційний.

Він натискає "відправити." Доставлено. Невідворотність. Мої руки трохи тремтять, але я вдаю спокій.

- Готуйся. Скоро він вирушить просто в ту точку, де ти йому потрібен.

Вільям посміхається зловісно і трішки лукаво.