3

   У провулку навпроти телестудії припаркувався чорний мінівен. В тіні міських вуличок він здавався зовсім непримітним і самотнім. Зимовий вітер злегка хитав його під плином морозів. Усередині сиділи двоє агентів - Джошуа і Маргарет. На панелі світився планшет із тепловими мітками пішоходів. Одна з них - позначена червоним - рухалася в напрямку зупинки громадського транспорту. Це був Ендрю Девіз. Не двійник. Оригінал. Джошуа нервово відкусив шматок сендвічу.

- Він знову стежив за парою. - Константувала Маргарет, вдивляючись у силует, що йшов вулицею. - Він стає непередбачуваним.

- Тим більше треба його забрати зараз, - відповів Бакстер. Агент торкнувся вуха і активував комунікатор. - Група Один, готуйтеся. Він іде у бік парковки.

Ендрю навіть не підозрював, що перебуває під прицілом щонайменше чотирьох камер. Вони були наземні, так і встановлені на дронах над дахами. Журналіст просто йшов швидкою і напруженою ходою. Час від часу озирався у бік, де щойно зникла машина двійника. Баррідж здригнулась.

- Він нервує. Можливо, помітив стеження.

Джошуа різко закрив кришку ноутбука.

- Виходимо. Ми не можемо чекати. Мусимо діяти.

Дверцята мікроавтобуса відчинилися майже беззвучно. Шпіони вийшли на вулицю, розчинившись у потоці галасливого натовпу. Джошуа пішов півколом вперед, а Маргарет ззаду. Напарник перекривав їй шлях.

   Девіз зупинився на перехресті, ніби прислухаючись до власного інстинкту. Щось його насторожило, та що саме - невідомо. Різкий порух периферичним зором. Шум підошв за спиною занадто настирливий. Чоловік зробив крок убік. В ту ж секунду Бакстер уже наближався, зображаючи вигляд звичайного перехожого.

- Спробуєш підійти спокійно? - Прошепотіла партнерка крізь мікрофон. - Здається, він нас бачить. Він збагнув.

Ендрю різко дістав телефон і натиснув швидкий виклик.

- Ну? - Одразу почувся швидкий голос спільника.

- За мною хтось іде. - Схвильовано шепнув у слухавку юнак. - Вони точно не з поліції. Ці люди... якісь інакші.

На тому кінці дроту настала коротка тиша. Вільям аналізував ситуацію.

- Слухай, - нарешті пролунало. - Не панікуй. І ні в якому разі не втікай. Ти зараз на відкритій вулиці, так?

- Авжеж.

- Це добре. Все дуже просто: зміни ритм.

- Що? - Девіз ледь стримався, щоб не обернутись.

- Не втрачай самообладання. Людина, яка тікає, поводиться передбачувано. А ти зроби протилежне. Ходи так, наче нікуди не поспішаєш. Потім - різко зайди в натовп. Але не витріщайся по боках. І, головне, не озирайся. Якщо оглянешся - видаси себе.

Журналіст глибоко вдихнув. Він ненавидів ці моменти. Бо тоді напарник говорив так, ніби керував маріонеткою.

- Куди мені йти?

- На станцію "Ешер-Стріт." Там завжди багато людей. Загубися в натовпі та вийди через технічний прохід. Він відкритий, я вже це перевірив.

Ендрю переступив з ноги на ногу. Побачив попереду групу галасливих студентів біля кав'ярні. Кроки позаду прискорилися.

- Іди. Спокійно. Рівно. - Наказав голос у слухавці. Чоловік рушив.

- Вони йдуть.

- Знаю. Проте вони не перші й не останні. Слухай мене: просто зайди в натовп. Зараз.

Девіз ковзнув у юрбу студентів, вдаючи, як щось шукає в кишенях. Хлопці не звернули на нього уваги. За спиною промайнула тінь. Хтось намагався його визначити, придивлявся... Але юрба розсипала їхню лінію зору.

- Молодець. - Сказав спільник. - Тепер іди до метро. Я зустріну тебе біля старого паркінгу позаду станції. Там камера не дістає.

- А якщо вони наздоженуть?

- Не наздоженуть, якщо не будеш робити дурниць. І, Ендрю...

- Що? 

- Це лише початок. Наступні дії стануть набагато складнішими.

Зв'язок обірвався. На екрані Джошуа тепловий сигнал мигнув і зник.

- Як він це зробив?! - Маргарет різко зупинилася, не вірячи власним очам.

- Він знає місто краще, аніж ми думали. - Сухо промовив агент. - Або ж хтось йому допомагає.

Бакстер мовчки стиснув щелепу. Це була справжнісінька невдача. Перший провал. Втікач же дивився вперед - попереду мерехтіли вогні станції. Він ще не знав, що це була лише одна спроба їхнього захоплення.