Щоденник - День 20

Я стою на протилежному боці вулиці, частково прикритий тінню від зупинки. Я стежив за нею ще з того моменту, коли вона підійшла до входу студії. Тепер, коли вона так близько до мене, можна детально розгледіти її струнку постать. Яна Лі. Та, яку я так щиро кохав у своїй реальності. Вона відмовила мені. Ця дівчина далека й недосяжна немов скеля. Принаймині для мене. Вона відкинула мою пропозицію зустрічатися, тож мені вже нема на що сподіватись. А тобі вона сказала "так." Ну звісно. Ти ж вдесятеро успішніший за мене, красивіший і відоміший. За тобою бігає не одна дівчина. А я ніколи не мав успіху у дівчат.

 Інколи все думаю: чому так склалося? Чому доля так мене обділила? Не знаходжу відповіді. Мабуть, і справді справедливості у світі немає. Сумління й докір - це всього лиш надумані стереотипи людей, які дуже легко змінити. Це інструмент управління свідомістю людей. От люди зараз назвуть мене злодієм, лиходієм і вбивцею. Але який же я злодій, коли я просто нещасна, вимучена життям людина? І на яких підставах всесвіт вирішив образити саме мене? Я ж нічим не гірший від іншого Ендрю!

Знаєте, зараз відчуваю неймовірні ревнощі та біль. Бо стою у тіні й спостерігаю як кохана жінка сідає в машину до іншого. До мого найлютішого ворога і кривдника. Як іронічно, що цей ворог - саме я, просто в іншій варіації. Що в цій реальності я зроблено не так? Чому тут все так різниться? І робота, і спокій, і люди поруч... І навіть стосунки із нею... Відвертаюся, щоб не проводжати їх поглядом. 

О, Ендрю! Невдовзі ти так само відчуєш гіркий присмак долі на своїх вустах! А я буду насолоджуватися твоїм болем. Ти мусиш понести покарання за всі біди, які приніс мені.