9

Він ішов по безлюдній вулиці. Чоботи хлюпали по грязюці. Зверху падав мокрий сніг. Небо сивіло ховаючись сонце. Вітер пробирав до кісток. 

Він ішов придержуючи меча. Ворони вчились над ним у небі. З лісу віялові мертвечиною. Десь вили вовки. Він ненавидів цю пору року навіть більше за людей. 

Зайшровши в корчму він нашвидкоруч поїв. Кинув пару монет на замизганий стіл знов вийшов в завірюху. 

Як він ненавидів свою роботу. Цей свій загін яким командував. Та що там загін він ненавидів навіть себе. І якби не гріх самогубства після якого потрапляють  у пекло давно вкоротив би собі віку. 

Дійшовши до солдат він командував по коням. Загін смерті проскакавши по селу відправився в ніч до єпископископського замку. 

Дорога йшла через ліс. Про цю дорогу давно йшла недобра слава. Люди просто зникали в нікуди йдучи через цей ліс. Говорили, що тут було колись старе кладовище. І сама дорога йшла по людських кістках. В примерку під снігом лежали рештки коня. А десь в заметілі вили голодні вовки. Коні злякалися та пряли вухами. Кінь під головним вершником йшов спокійно,він знав, що вершник його захистить. 

Замок єпископа стояв у глухому лісі. Величний на скелях біля прірви де протікала бурхлива гірська річка. Самого єпископа давно ніхто не бачив. Ходили плітки що він знюхався з не чистою силою. І в сусідніх селах стали пропадати молоді дівчата... Саме цю справу він і мусив перевірити тихо, без зайвого галасу. Єпископ вже давно всіх дістав та й самітництво та плітки не додавали йому популярності.