Ранок зустрів Андрія туманом і головним болем. Прокинувшись від стуку в дверях Андрій з пом'ятим обличчям сповз із кроваті. Світло різало очі. Смак здохших котів в у роті і ранковий головний біль. Стук у двері не припинявся. За дверима стояв дільничний. Обличчя було злякане. Інколи Андрій думав чому дільничний проголосив його добровільним помічником. Та робити було все одно нічого отож Андрій мовчав.
Що сталося? - спитав Андрій
Цей... Того... Бабу Ганю вкрали... - прошепотів дільничний.
Як украли? Вона що дівка? - здивовано спитав Андрій.
-Дівка теж пропала. І труп баби Гані... Його нема в морзі. Що я скажу її родичам? Вони ж мене розирвуть. Це ж треба таке.
А сторож де був?
-Де, де... Спав... Як завжди.. - здихнув зажурено дільничний
-Ходімо зі мною глянеш, може щось підкажеш...
Андрій хотів пити. В роті наче насрали коти. Голова від болю розламувалась навпіл. Похмилятись при дільничому було соромно. Тож запиши склянкою води пригоршню таблеток він поплівся слідом за Дмитром