Глава 9. Що приховують фантоми

Тоні навпомацки пробирався у темряві, ліхтарик з рук вибило уламками і єдиним джерелом світла став мобільник, а його заряд варто було поберегти. Під ногами був стійкий ґрунт, стеля – досить висока, щоб йти, не згинаючись, а це вже щось! Майже одразу після того, як вихід завалило, Драгон взяв себе в руки – піддатися паніці, тож прискорити сумний кінець. Вже один той факт, що затхле повітря ставало дедалі чистішим, говорив про те, що він йде в правильному напрямку. Судячи з розповідей Олександра площа підземного приміщення була не такою вже й великою, тож є шанс знайти вихід і покликати на допомогу.

Незабаром Тоні помітив, що коридор розгалужується, вужча його частина йде ліворуч, а широка продовжує вести по прямій. Вибір був очевидний - нікуди не згортати, але всього за кілька метрів його нога пірнула в порожнечу, попереду були сходи, що ведуть ще на один рівень вниз. Він затримався на мить, оцінюючи обстановку, а коли підняв очі – відскочив назад до стіни. Десь вдалині було чітко помітно зелене свічення, смужки якого безшумно переміщалися, то збільшуючись, то зменшуючись у розмірі. Він міг присягнутися, що часом вони нагадували людський силует, тільки сильно розмитий. На їх тлі були помітні три кам'яні постаменти, що височіли, їх довгаста форма і розташування неоднозначно підказували – перед ним склеп графа Розумовського та його родини.

Що таке справжній тваринний страх Тоні дізнався вперше - саме в цей момент! Він майже перестав дихати і постарався втиснутись у стіну, щоб стати непомітним. Серце так сильно билося об ребра, що здається він чув його стукіт і насилу зміг взяти себе в руки. Заходити на територію господарів маєтку точно не коштувало, і краще, що можна зробити – якнайшвидше і тихіше забратися додому. Тільки тепер попередження Піксі стало йому зрозумілим – дівчисько відчувало фантомів і знало, що доброзичливими до візитерів вони не будуть. Підтвердження цього чекати довго не довелося. У якийсь момент під ногою Тоні хруснув предмет, що лежав у темряві, і силует різко розвернувся в його бік.

Це була жінка – те, що нагадувало довгу сукню, злегка погойдувалося. Тінь незнайомки стрімко перетнула усипальницю і наздогнала Тоні. Тепер її обличчя виявилося якраз навпроти, якщо це можна було назвати обличчям. Від жінки струменів крижаний холод, вона зробила рух, ніби намагалася пройти крізь нього, але натрапила на невидиму перешкоду і пронизливо закричала. Крик розпачу перейшов у плач, а за ворушінням губ Тоні здогадався – вона щось намагається сказати.

"Я не розумію!" - насилу прохрипів бранець, намагаючись відсторонитися від привида. Він п'ятим почуттям зрозумів, що господиня склепу не намагається завдати йому шкоди, але шукає допомоги. Не встиг Тоні відкрити рота, щоб підібрати слова, як за його спиною пролунало шарудіння, потім все виразніші кроки, а слідом по стіні пробігла смужка світла. Незнайомка одразу відсахнулася, злетіла вгору і з сумним стогоном розчинилася в просторі, а з-за кам'яної стіни з'явився інший силует – цього разу цілком матеріальний.

- Світ тісний ... не думала, що доведеться побачитися так скоро. Ну, привіт! - Кері в камуфляжному комбінезоні дивилася на нього знизу-вгору і злегка мружилася - Дякую, що допоміг!

- Твоя робота? - Тоні пошкодував, що не взяв із собою зброї. Зараз було б дуже непогано затримати колишню подружку на місці, особливо з огляду на те, що вона з'явилася не заради наукового інтересу.

- Не зовсім моя, але я теж приклала руку, - її голос луною розносився коридором. – Ми давно шукаємо це місце, тож дякую за наведення!

– Ми? Ти, звичайно, привела із собою друзів!

- Звісно! - на гарному личку Кері з'явилася усмішка. – Олександре, годі ховатися, з тобою тут хочуть привітатись!

Як тільки постать вченого здалася з-за стіни, Тоні зробив рух назустріч – ось його він точно «віддячить»! Олександр тільки й встиг, що втягнути голову в плечі, вигляд у нього був жалюгідний, як ніколи раніше.

- Тихіше, Драгоне! Ми тут не самі, якщо ти почнеш буянити, я використовую ось це - вона показала компактний пристрій, який тримала в руках. Це був мініатюрний детонатор, саме такий, що запросто обрушить стелю на голову всім присутнім.

- Ти ніколи не була самогубцею, - процідив він, не зводячи очей.

– І зараз не збираюся. Просто я тут познайомилася з однією малою ... - Кері не встигла і ахнути, як залізна хватка зловила її за шию.

- Ти маленька сучка, де Піксі?

-А-ха-ха! То ти прив'язався до цієї стриптизерки? Тоді я тим більше не шкодуватиму її, - кінчик пальця Кері торкнувся кнопки. - Хочеш, щоб у неї теж був свій фамільний склеп?

– Відпусти дівчисько! - він наблизив обличчя до Кері і в невірному світлі ліхтарика помітив нездоровий блиск очей. - Тобі мало того, що ти вже зробила? Чи невдало штовхнула ту печатку?

- Ти нічого не знаєш, - прошипіла дівчина. - Я ПОВИННА була її отримати! Це єдиний спосіб звільнитися, тож відійди по-доброму, Драгоне!

Він не ризикнув дражнити Кері сильніше, вона була збуджена і здатна на будь-яку дурість. Потрібно було якось відволікти її і роззброїти, доки вона не розправилася зі своїм двійником. І для початку варто було дізнатися, кого ще Кері привела із собою.

- І давно ви тут ховаєтеся? Обвал теж влаштувала ти?

– Це було неважко. Олександр уже знав, що під будинком. Ми давно вивчили план, не могли лише знайти вихід.

- Не розумію. Якщо я вільно сюди пройшов…

- Це поки. Ти ніколи не любив читати, любий, а в деякі «казки» тут ніхто не вірить! Після того, як я заберу те, що мені потрібне, виходу назад вже не буде! Звідси веде лише один коридор і наша мила стриптизерка його відкрила. Так що давай домовимося - я беру дещо з усипальниці, і йду. Через п'ять хвилин Олександр віддасть тобі детонатор і ти зможеш забрати звідси Далілу. Ти маєш хвилину, відлік пішов!

- Добре! - Тоні згадав про постать, що ховається в склепі, але промовчав. Це підземелля мало свою охорону, ту, яка навряд чи пустить чужого!