Глава 6 Проклятий маєток

Бувають місця, поруч із якими відчувається зловісна аура. Маєток Смоль-Разумовських знаходився далеко від центральної дороги: спочатку автомобіль петляв передмістям, а потім опинився в безлюдному місці приблизно за десять кілометрів від найближчого селища. Якби Піксі вирішила знімати фільм у жанрі горор, то старий особняк став би ідеальним місцем. Занедбаний понад сто років тому, він усе ще зберігав сліди колишньої величі і водночас викликав у неї страх.

Як і на фото, тут збереглися лише стіни, що височіли на десять метрів заввишки. Порожні очниці вікон, темна пляма дверей, що ведуть у колишні покої аристократів, огорожа, поросла сірим лишайником і дивна тиша. Вона зволікала, перш ніж вийти з машини і з тривогою глянула у бік кам'яної будівлі з обваленою покрівлею.

- Що таке? - Тоні озирнувся, відзначаючи, як сильно зблідло її обличчя.

– Нічого… – вона хитнула головою, ніби щось відганяючи, і переключила увагу на Олександра. Вчений витягав коробки, захоплено оглядаючись навкруги, а потім, на її подив, зняв взуття і дістав з найближчого ящика рамку.

– Що це ви робите? - Піксі не могла збагнути, що за дивні маніпуляції супроводжують пошук.

– Є стара традиція, вона, звичайно, науково не обґрунтована, але кажуть, що пошук треба вести обов'язково босоніж, це збільшує контакт із землею, – трохи зніяковівши відповів Олександр.

– А це – цінне обладнання? - Тоні вказав рукою на вигнутий шматок дроту в руках вченого.

– Загалом так, хоча ми, безумовно, задіяємо й іншу апаратуру, але спочатку, я хочу пройтися навколо маєтку.

Олександр не став марнувати часу і пішов до будинку, обережно ступаючи по траві. Рамка в його руках, як за помахом чарівної палички здійснювала невеликі коливання, але всі ці маніпуляції виглядали швидше як розіграш або фарс. Драгон провів його поглядом, в якому було написано глузування.

- Не хочеш наслідувати його приклад? Якщо так, то спочатку згадай, чи робила ти щеплення від правця чи ні. Тут повно іржавого заліза та скла.

- Тобі смішно? – блакитні очі Піксі були не просто тривожними – зляканими. - Тут жахливе місце. Подивися сам, які дивні дерева!

Тоні швидко оцінив навколишню місцевість. Від його уваги вислизнуло те, що одразу помітила Піксі – стовбури дерев були скривленими і навіть закрученими, і всі вони нахилялися в один бік - туди, де в минулому височіла піраміда. Просто перед будинком, що розвалився вже сто років тому, досі залишився голий майданчик у вигляді правильного чотирикутника. Незважаючи на те, що місце було нежитловим та занедбаним, бур'ян та інша дика рослинність обійшла цю ділянку стороною.

- Мені здається, що саме тут стояла піраміда. Ходімо подивимося!

- З тобою точно все гаразд? Можеш посидіти поки що в машині, - йому не подобалася неприродна блідість приятельки.

- Нормально! Слухай, Тоні, якщо я раптом відключусь…

– Побути екзорцистом? - він підняв брову. – Добре, ми вже це проходили.

Парочка неквапливо попрямувала до будинку. Поблизу він виявився ще непривабливішим: кольорова штукатурка майже повністю обсипалася разом з ліпниною, тільки над арочним входом ще зберіглося зображення двоголового птаха з розгорнутими в різні боки головами. Піксі як до дикого звіра наблизилася до зруйнованої піраміди. Її контур добре виднівся – каміння виглядало з землі і було схоже на стерті зуби якогось чудовиська.

- Вапняк. Провідник для душ… – прошепотіла вона.

- Мала, тут половина будинків з вапняку, якщо ти не помітила. У цій місцевості всі з нього будують.

– Знаєш, що мені це нагадує? - її губи торкнулася усмішка. - "Секретні матеріали". Ти зрозумів про що я, Малдер та Скаллі.

Від необхідності відповідати на це тонке зауваження Тоні позбавив Олександр, який стрімко біг до них. Дивлячись на вченого, можна було подумати, що з-під землі на нього накинувся дивовижний монстр.

- Тут цілий коридор під будинком! – випалив він. - Суцільні порожнечі. Найбільша активність там, де ви зараз стоїте.

- Хочеш сказати тут є підземний хід? - Драгон носком черевика поворушив каміння.

- Ні, прохід десь в іншому місці. Я схильний думати, що він засипаний, а може взагалі там завали. Я візьму геомагнітний датчик.

Піксі підвела очі на Драгона, ніби хотіла сказати: «Бачиш?» Вони попрямували до особняка, де ще збереглися плити біля парадного входу. Далі довелося йти хрусткими шматками штукатурки і Піксі щоразу морщилася, ніби наступала на чиїсь тлінні останки. Поки Тоні задер голову роздивлявся вершину будівлі, увагу його подруги привернув прохід, що спускається нижче і трохи вбік. За ним виднілися сходи, але сходи майже розсипалися і йти поодинці було страшнувато.

– Тоні! – гукнула вона. – Тут двері!

- Тільки без різких рухів, гаразд? – незабаром він наблизився до місця, яке вело до нижнього ярусу будівлі. Дивний тріск змусив обох озирнутися – до компанії встиг приєднатися вчений зі своїми приладами. Один із дозиметрів видавав тихий рівномірний тріск, але з наближенням до підвалу звук почастішав, а тон підвищився, дратуючи слух.

- Боже мій! – його обличчя виражало суміш захоплення та жаху. – Здається, ми його знайшли, бачите цю стрілку? Тут зміна геомагнітного поля просто зашкалює! Метра три під нами знаходяться якісь предмети, що випромінюють потужну енергію і вони рухаються!

Піксі мимоволі вчепилася в руку Тоні. У середині дня тут було досить ясно, тому на появу «чужих» чи привидів він не очікував і своїм виглядом постарався розвіяти нераціональний страх.

– Виправи мене, якщо я помиляюся, рухатися можуть живі істоти… Чи наука вже зробила важливе відкриття, і воно якось пройшло повз мене?

- Не обов'язково. Є думка, що фантоми можуть бути прив'язані до місця поховання та виявлятись певною апаратурою. Я не стверджую….

Договорити йому завадив пронизливий крик Піксі. Ноги її одеревіли від пережитого жаху: зовсім несподівано з поглиблення в стіні з'явилося щось темне, блиснуло очима і промчало повз, притискаючись до землі.