《1》

Насичений аромат ладану  вдарив у ніс, а гучний голос священика вивів із трансу. Мама нарешті закінчила розмову із сусідкою. 
  -Ходім вже, Андрійку,- тихий голос прозвучав десь у районі плеча.
В іншому випадку хлопець нагадав би мамі про недоречність пестливого звертання, але зараз , з огляду на дану подію вирішив, що краще змовчати. 
  Підтримуючи матір за руку Андрій увійшов до великої , добре освітленої кімнати. Його погляд втупився в ніжно блакитні стіни.
 Увесь великий простір незнайомого приміщення заполонило  фальшиве  рюмсання.Осередком цього жахливого звуку  виявилося подружжя.
Жінка-Аліна Клименко , знайома його мами, виглядала безглуздо на фоні всіх присутніх. Чорна міні сукня обліпила її доволі струнке тіло , неначе друга шкіра, а високі підбори візуально подовжували ноги.Удавано гучні гіркі ридання виривалися із її горла.Цій особі було близько тридцяти років.Поруч із нею, підтримуючи дружину за передпліччя, стійко стояв чоловік- Михайло Клименко , років сорока на вигляд.Його не надто міцну статуру  обтягував чорний костюм трійка, а лице спотворила гримаса удаваного відчаю.
Згодом хлопець опустив погляд трохи нижче і ледь не онімів від шоку. В лакованій дерев'яній труні лежало тіло зовсім юної дівчини, на шиї якої виднівся фіолетовий слід від товстого шнура.На її красивому обличчі застиг вираз вічного спокою. Мертвенно бліда,характерна для трупів, шкіра виражено контрастувала із криваво-червоно помадою на пухких губах. А заплетене в два об'ємних колоски, темне волосся довгими зміями спускалося до повновидих грудей, виділяючись на фоні білої сорочки, вишитої чорними нитками...Марійка
   Їй було п'ятнадцять. Андрій не міг сказати, що вони дружили, але між ними точно було щось особливе. Кожного тижня він зустрічав дівчину в місцевому дитячому будинку, коли їхня група, що становила десятьох осіб, приходила туди , в якості волонтерів. Марія Клименко допомагала дітям,віком від семи до дванадцяти років, вивчати українську мову та літературу, а іноді навіть історію. Її спокійний лагідний голос слухали всі, навіть найбільш розбишакуваті дітлахи. 
 Ще два рази на тиждень вони бачилися на лекціях з англійської мови та математики, в рамках проєкту допомоги і підтримки в навчанні обдарованих дітей та підлітків. Щоправда,  останні декілька  тижнів, хлопець споглядав зовсім не викладачів чи конспекти .Об'єктом його цікавості була Марійка.
    Ще позавчора він чув, як дівчина ділилася з подругами своїми планами на майбутнє,поглядами на життя, цілями та мріями. А сьогодні її труп лежить у труні. Труп самогубці.
 Впоравшись із першим шоком, Ждановський помолився і відійшов вглиб кімнати, туди де зі сльозами в очах стояла його мама. Старші жінки,котрі сиділи на лавках перед ними продовжували вести розмову,ніби нічого не сталося . До вух Андрія долітали певні фрази та обривки:
 -А яка вона молода. Це просто  кошмар. 
  -І не кажи, Степанівно. Цій дитині лиш би жити й бути. 
   - Та я кажу, що вона щось собі надумала певно, та й все.
  -А може то не так просто.
   - Це ти , Лілю , про що? Чи ти щось знаєш?
   -Та таке знаю, як ти. Але я тобі кажу, на здорову голову таке не робиться.
  -То вона хвора на голову?
   -Не знаю. Але думаю, що так.
   -.......та може....
   -.....яка вона їй мама....
   -.....як і він тато......
   -......повішалася....
Не знаючи , що  і думати  хлопець ще раз помолився і вони з матір'ю  пішли до дому. 
 Завтра на нього чекав важкий день. Перша співбесіда із приймальною комісією омріяного університету. А стосовно  Марійки , то яке йому до неї діло. Чи має цікавити те, про що думало дівчисько, коли обривало своє життя?