РОЗДІЛ VI. ЗАГАДКОВИЙ ГІСТЬ ІЗ ХЛОПЧИКОМ.

Всю ніч Каріні снилась кімната із безліччю дверей, що ведуть в казки. Вона заглядала в них по черзі, але не могла впізнати жодну. А за одними із дверей була кімната із безліччю дверей. І в цій кімнаті Каріна побачила Каріну, що заглядала в двері… Дівчинка злякано сахнулась і побігла. Всі двері довкола почали грюкати, наче в кімнаті був жахливий протяг.

Дівчинка прокинулась і вперше не побачила кімнату сповнену сонячного світла. Вона підвелась, щоб заглянути через плече у вікно – небо затягнули хмари. Карінка скуйовдила собі волосся, наче так хотіла привести в порядок думки в голові. Настрій був тривожним. Саме таким, мабуть, яким має бути настрій у цього неба – в очікуванні дощу чи грози. На ліжку поруч тихо-мирно спав Богдан. У руці у нього була книжка.

– Мій брат став читакою, – захитала головою Карінка і рушила до ванни.

На сніданку дівчинка воліла мовчати. Але їй здавалось, що вся їдальня веде себе тихіше, ніж завжди.

– Зараз, після сніданку, ти побачиш, як човен забирає того, кому уже виповнилось 16 років, – промовив Ідан, що на цей раз пішов із Каріною в їдальню.

– Справді? І кого він забере?

– А ось того хлопця, – Ідан вказав на столик, що був недалеко від них. – Його звати Світан. Йому вчора виповнилось 16. Ми, до речі, вчора святкували його День народження після концерту. Пані Варвара нам навіть дала трохи вина покуштувати.

– Ой, а чому ви мені не сказали? – обурилась Каріна.

– Ну, ти пішла одразу спати. До того ж, на Дні народження були не всі. Сотню дітей його кімната навряд чи могла б вмістити, – гиготнув Ідан.

Каріна прийняла його виправдання.

Після сніданку всі дружно рушили надвір. Уже здалеку дівчинка побачила самотній човник, що наближався до берега. Радміла підступила перша до води. Поруч із нею були ще двоє хлопців, очевидно, друзі Світана. Весь Дім зібрався, щоб попрощатись із ним: із дверей кухні, що вели в сад, навіть вийшли кухарчуки на чолі із Нестором Помідором та пані Варварою. Каріна мимохіть підняла очі на Дім і побачила у вікні третього поверху Діда, що дивився на все із висоти. Він був саме таким, яким Каріна побачила його у білій кімнаті – із білою охайною бородою та білим волоссям. На ньому була білосніжна сорочка. Вона хотіла комусь показати Діда, та всі були зосереджені на іншому.

Човен причалив до берега. Чоловік, що сидів там був цілком лисий, одягнутий у білу сорочку із вишивкою та підкатані до колін штани. Він вистрибнув у воду і рушив до Радміли. У цьому чоловікові були сліпучими дві речі: його лисина і його посмішка.

– Здірів був, Рада, – подав він руку Радмілі.

– Здоров Остіп, – потисла його широку, як весло, долоню хранителька казок.

– Не так давно бачились. А ти вже знову віддаєш мені свого козака?

– А що, чи він чимось поганий тобі?

– Ану дай подивлюсь, – вуйко Остап оглянув юнака. – А чи вміє він шаблю тримати та на коня стрибати?

– Вміє! – рішуче відповіла Радміла.

– А чи вміє він хвацько танцювати та завзятої пісні утнути?

– А чого ж не вміє. Вміє!

– А чи дівчину молоду знає як до серця пригорнути?

– А це вже не знаю…

Серед дорослих дітей пішов смішок.

Раптом Остап із усієї сили ляснув Світана по плечу. Той оступився, але не впав.

– О-о! Але моцний у тебе козак. Таки моцний!

Поряд почувся голос Тіма:

– Енштейн, вуйко Остап, напевно, тебе не забере, бо від тебе мокрого місця не залишиться після такого удару. Лише одні окуляри

Хлопці зареготали.

– Ну добре, беру я його, – погодився Остап. – Прощайтесь із парубком, а я чекаю його в човні.

Всі друзі Світана почали по черзі підходити до нього і обнімати його, промовляючи декілька слів на прощання. Дівчата плакали і цілували хлопця. Проте всі якось по-доброму, світло посміхались, так, наче прощались із другом зовсім не надовго. Інші діти дружно помахали йому рукою і Світан приязно помахав їм у відповідь. Радміла обняла його останньою і щось пошепки промовила йому на вухо.

Світан покидав Дім без жодної торби в руці, і Каріна вкотре згадала слова хранительки казок: «Я хотіла б, щоб вони понесли у світ любов і безстрашність».

Хлопець окинув востаннє поглядом Дім і попрямував у човен. Всі діти, які стояли на березі поставили праву руку на серце. Каріна теж поспішила так зробити. Човен знявся з берега і полинув по озеру. Діти проводжали його поглядом, поки човен не відійшов далеко-далеко. Всі почали розходитись, лише деякі, старші мешканці Дому, досі стояли, спрямувавши свої погляди на горизонт.

Надворі все ще було хмарно, тому Каріна із товаришами попрямували в Дім. Там вони вирішили засісти у зеленому фойє і пограти в улюблені настільні ігри. Богдан навіть зумів вийти туди лише опираючись на Ідана. Схоже, його нога швидко відновлювалась.

Минув день. Тім і Віт досі не підходили до Каріни, щоб розпитати про вчорашні події. Після обіду дівчинка побачила, як ті, заручившись підтримкою ще зграї хлопців, шугонули на третій поверх. Очевидно, у спортзал.