РОЗДІЛ ІІІ. ЗНАЙОМСТВО З ДІДОМ І КАЗКА НА НІЧ.

Карінка лежала на жовтому рушнику посеред зеленої трави і, мружачись під променями сонця, спостерігала за тим, як кіт Бурмило крадеться попід берегом озера. Кіт був здоровецьким із величезними дикими очима. І, як кожному порядному «бурмилу», йому, схоже, хотілось вполювати із озера живу рибку. Деякий час він безуспішно нипав по великих каміннях, вдивляючись у воду і, впіймавши із риби лише облизня, побіг до дерев’яного пірсу.

Діти купались в озері, радісно пускаючи золотаві бризки в усібіч. Яскраве сонце пригрівало мокру Карінку, яка також щойно вилізла із води. Купальник і рушник дівчинці дали в домі. Вона розстелилась на покривалі, сита та задоволена. Карінка мало що не муркотіла від задоволення. Єдине, що її непокоїло, це те, що її братчик не міг насолодитись таким щастям. Проте, коли вона була в кімнаті, то Богдан із Іданом уже захоплено розкладали величезні дерев’яні шахи, і завзято обговорювали інші, відомі їм ігри.

Карінка замружилась і на якусь мить зникла. Принаймні їй так здалось, адже на деякий час вона припинила думати про все на світі і перетворилась просто в одну суцільну радість. Плюскотіла вода, долинало щебетання дітей, і Каріна відчула, як стала одним цілим зі всім цим, що оточувало її. Не було нічого поза нею – Каріна була ВСІМ. Сонцем, вітром, голосами дітей, котом Бурмилом, що скрадався попід беріг і навіть рибою, що плавала по дну озера.

– Карін, чуєш? – почувся поруч голос Ронні.

– А?

– Перевернись на живіт і зроби ось так.

Ронні перевернулась долілиць і розкинула руки в сторони.

– Відчуваєш? Відчуваєш під собою планету? – промовила вона стиха.

– Умгу, – погодилась Карінка.

– Вона така величезна. Ну просто неймовірно велика. А ми такі малесенькі-малесенькі. Але ми її обнімаємо і вона це відчуває. Вона відчуває навіть найменше, що є частиною її. Ми обнімаємо планету і вона відзивається до нас любов’ю.

Каріна якомога сильніше розтягнула руки, щоб обняти якнайбільше планети. Вона знову заплющила очі і спробувала уявити, яка величезна Земля. І це було дуже важко, адже Каріна бачила в світі так мало, а в ньому насправді було так багато!

На якийсь час все розчинилось… Аж поки не з’явився голос якогось хлопця.

– Мицько, ти плаваєш як скажений бобер! – пролунало поруч.

– Коли за ним прийде вуйко Остап, то Мицько попливе звідси сам і пережене човен, – почувся інший голос.

Хлопці засміялись, і дівчата тихцем підвели голови – повз них прочалапали троє старших хлопців. Каріна впізнала двох з них: одного, кремезного, котрий виніс Богдана на другий поверх, коли вони потрапили в будинок, іншого – що стояв тоді поруч із Миком і підбурив його допомогти.

– Це вони, – прошепотіла Ронні. – Тім, Віт і Мицько Коромисло.

– А чому Коромисло?

– Бо він широкий, наче коромисло, – посміхнулась Ронні. – Усім по 14-15 років. Віт у них найголовніший. Він і найзагадковіший. Як і коли Віт з’явився у домі – ніхто не знає, окрім Радміли звісно. Кажуть, прийшов вночі і сам відчинив двері дому. Хоч входити у Дім чужинцям можна лише із дозволу Радміли. Розказують, що він був уже старшим, як ви із братом. Тім – веселун. Скільки я його бачила і чула – він постійно жартує і сміється. Мицько – то їхня сила команди. Він сильний, як вітер, але дуже добрий і простакуватий. Всі вони живуть в одній кімнаті. Четвертим із ними живе Енштейн – хлопець, що постійно щось читає і пише. Він, мабуть, дуже розумний, але про це ніхто не знає, бо він дуже замкнутий. Здебільшого, через те, що Тім і Віт його зацькували. Енштейн міг би давно переїхати з їхньої кімнати, проте нічого не каже Радмілі.

Поки Ронні розповідала, компанія хлопців побрела до саду і там, знайшовши дерево із дерев’яним будиночком на гілках, вилізла на нього та зникла всередині хатки.

– Вони зробили собі хатинку на дереві? – запитала Каріна.

– Так. Вони постійно разом і лише Радміла його знає, які справи вони затівають. Шибеники кілька разів піднімали ґвалт вночі, винюхуючи щось то в бібліотеці, то на третьому поверсі. Юнона подавала на них в суд і добивалась кілька днів виправних робіт. Взагалі, на них найчастіше подають до суду. Звісно, найбільша витівка, яку утнули ці хлопці, – політ із даху дому.

– Як це? – вражено округлила очі дівчинка.

– А отак. Вони виявляється змайстрували невеликий такий літачок. Схожий на повітряного змія і розміром із людину. Вилізли на вікна попід стелею у спортзалі, якимось чудом видерлись на дах із цим літаком у руках. І потім по черзі встигли ще злетіти на тій штуковині із даху.

– Як це? У них же був лише один літак.

– Вони піднімали його на канаті назад на дах. Словом, з ними не буває нудно. Радміла інколи жартує, що влаштує найбільше у світі свято, коли Віт і компанія нарешті попливуть звідси на Остаповому човні. Проте вона любить їх. Як і всіх нас.

Деякий час обоє лежали мовчки, спостерігаючи за садом. Каріна думала, що потрібно неодмінно познайомитись із цими відчайдушним хлопцями. Але як?

– Як краще із ними познайомитись? – запитала Каріна у своєї нової подруги.

– Важко сказати. Вони нікого більше не підпускають до себе. Вони не ходять у жоден із гуртків по малюванню, музиці чи іншому. Вони не ходять на заняття. Навіть із Дартом не працюють.