7.5. Місто під корінням

Лорд Тайрон глянув на Бесс, яка стурбовано мовила:

— Мої трави не діють, мілорде. Тут є якась інша причина.

Я спробувала знову, заплющивши очі й прошепотівши:

— Sentire infectio.

Є! Якесь гнітюче відчуття темряви та бруду випромінювалося від рани.

— Я відчуваю зараження. Клинок, мабуть, був брудним, — мовила я, повертаючись до Бесс.

Але гномка лише заперечно похитала головою:

— Звичайне зараження мої відвари давно б вилікували. Це щось більше.

Я знову повернулася до ліжка. Не отрута і не звичайна інфекція... «Перестань думати як людина з нашого світу!» — вилаяла я себе. Це не наука, це магія. Бесс казала, що від рани тхне темними чарами.

— А на неї чи на клинок могли накласти закляття? — запитала я.

Бендж похмуро кивнув.

— Або це не просто закляття, а справжнє прокляття? — припустив Тайрон. — Мій колишній друг Дерек — могутній чаклун, який завжди захоплювався темним мистецтвом.

— Я не знаю слова для «прокляття», — зізналася я.

Роальд мовчки подав мені магічну книгу, яку я залишила на столику біля глечика, і я гарячково почала гортати сторінки.

ПРОКЛЯТТЯ

«Прокляття (або maledictum мовою магії) буває двох видів: проклін заздрості або закляття, що завдає цілеспрямованої шкоди. Обидва важко зняти, якщо не знати точного формулювання та джерела».

Я прочитала це вголос. У кімнаті запанувала похмура тиша.

— Це далеко за межами моїх можливостей, — пригнічено похитала головою я. — Я навіть не знаю, з чого почати чи які слова використати, щоб зняти таке.

— Схоже, саме від цього й страждає Аліса, — поважно погодилася Бесс. — І я б не радила продовжувати аматорські експерименти з магією, мілорде.

Лорд Тайрон кивнув із важким серцем.

Раптом Аліса розплющила очі й уп’ялася в мене темним, виснаженим поглядом:

— Ти... мусиш посісти моє місце.

Її голос був сиплим і ледь чутним від болю, але ці слова миттєво прикували увагу всієї кімнати.

— Що ти сказала, люба? — Тайрон опустився на коліна біля ліжка, ніжно беручи її за руку. Я знову була вражена тим, як цей суворий правитель щиро любить свою доньку.

— Бендже... — знову прошепотіла вона.

Рудий лицар теж опустився на коліна поруч із нею.

— Так, кохана? — вираз його обличчя був сповнений болю.

— Не думай, батьку... що я не розумію, яку біду ми накликали на тебе, — вона слабко стиснула його долоню.

— Я беру всю відповідальність на себе... — почав Бендж, але Аліса перебила його. Її голос зазвучав трішки твердіше, коли вона спробувала підвести голову:

— Ми були необережними. Смерть Еріка поставить короля в становище, яке йому не сподобається. А він... не робить того, що йому не до вподоби.

За тим, як вона це мовила, я зрозуміла, що цей король, якого Тайрон так запекло захищав, мав чимало темних плям, про які знала вся шляхта.

— Ми щось вигадаємо... — знову спробував Бендж, але вона похитала головою.

— Як? — вимагала відповіді Аліса, скривившись від болю. Коли ніхто в кімнаті не відповів, вона додала, важко дихаючи: — Ось навіщо Марта тут. Боги... послали її, щоб вона посіла моє місце.

З усіх боків пролунали заперечення, а я перелякано вигукнула:

— Я не залишуся тут!

Усі погляди знову впилися в мене. Я проковтнула клубок у горлі, але продовжила:

— Я знайду свою сестру, і ми підемо звідси! Батьки вже, мабуть, підняли всю поліцію, нас шукають! Ми мусимо повернутися додому.

— І як ти збираєшся знайти сестру й повернутися на Землю Вгорі? — суворо зауважив Ярвіс. — Ти не знаєш цього лісу. Навколо нишпорять темні істоти Неблагородного Альянсу. І навіть якщо твоя сестра жива, ти сама казала, що не знаєш дороги назад до печери.

Я похитала головою, сльози знову обпекли очі. З мого горла вирвалося тихе схлипування:

— Я... я не знаю.

— З нами тобі буде безпечніше, — Роальд м’яко поклав руку мені на плече.

— Ні! — Я відсахнулася, ігноруючи тепло його пальців. — Я не покину сестру знову. Ніколи більше!

— Але як ти її знайдеш? — наполягав Тайрон.

— Я не знаю! — повторила я, заливаючись сльозами. — Але я не піду з цього лісу, поки не знайду Олю!