7.4. Місто під корінням

— Щоб заволодіти нею? — обличчя Тайрона потемніло від люті.

— Ні, мілорде. Він цілив прямо в серце. Але леді Аліса добре навчена її друзями, — він поглянув на темношкірого лицаря Томасіна, який ствердно кивнув. — Вона відбила перший удар, але була беззбройною, а він діяв дуже швидко. Перш ніж я встиг вискочити з-за дверей, він поранив її.

— Але ж ти теж був без зброї!

— Так, мілорде, але в мене була перевага в зрості та довжині рук проти Родере, — спокійно підсумував Бендж.

Лорд Тайрон мовчки кивнув, хоча я й не відразу зрозуміла, що саме це означало.

— Це логічно, — мовив Роальд із кутка за моєю спиною. — Мілорде, вона — ваша єдина спадкоємиця. Якщо Родере хоче покласти край боротьбі за престол, винищення роду Елендорів — найпростіший шлях.

— Я не житиму вічно, — похмуро погодився Тайрон.

— Але що далі? — замислився Ярвіс. — Ерік убиває Алісу, а його батько вдає, ніби це Неблагородні порушили клятву, і пропонує розібратися з ними?

— Швидше за все, Дерек уже уклав угоду з Королевою Неблагородних, — заперечив Тайрон. — Хто ще міг переконати її, що можна пробити давній бар’єр?

— Закляття непорушне, — похитав головою Томасін. — Якби вона могла зробити це за останні п’ятсот років, вона б зробила.

— Король Анрі цього не допустить... — почав Ярвіс.

— У короля немає спадкоємця, — перебив його Тайрон.

— І він скутий суперечливою мораллю, — саркастично додав Роальд.

Тайрон уп’явся в нього поглядом:

— Ти винен йому вірність.

Роальд відкинувся на стіну:

— Так, мілорде.

Але в його очах спалахнув викличний вогник. Тайрон зітхнув і перервав мовчанку:

— Попри наміри мого старого друга, немає жодних доказів його причетності. Як і доказів розповіді Бенджа про Еріка — лише мертвий спадкоємець феоду Родере, та ще й ситуацію ускладнює присутність Бенджа у спальні моєї доньки.

— Ця правда може не виходити з цієї кімнати! — заперечив Ярвіс.

— Король вимагатиме всієї правди, — похитав головою Тайрон. — І ми йому її дамо.

Я помітила, як Роальд непомітно закотив очі.

— І що ми йому скажемо? — спитав Бендж. — Що Родере намагався вбити спадкоємицю Елендору, бо вона мала претензії на корону?

— Після того, як ти вже знеславив її? Саме так вони й скажуть, Бендже! — розвів руками Томасін.

— І потім убив його, — додав Роальд. — Чудова історія для літнього суду.

— У такий момент Родере матиме повне право вимагати відшкодування, — підсумував Тайрон.

У кухні запанувала важка тиша. Бендж помітно поблід, хоча Роальд запротестував:

— Король не вимагатиме крові за кров...

— Ні, але він може надати Дереку право на дуель із тобою або засудити тебе за вбивство, — суворо мовив Тайрон, глянувши на Бенджа.

Рудий лицар випростав спину:

— Я відповім за свої вчинки, мілорде.

— Знаю, хлопче. Але чи полегшить це страждання моєї доньки? — Тайрон несподівано дружньо плеснув юнака по плечу.

Я тихенько усміхнулася: попри суворість, Тайрон щиро любив Алісу й бажав їй щастя.

— Спочатку треба врятувати Алісу, — Тайрон повернувся до Бесс. — Як вона?

— Вона спить, але неспокійно. Боюся, лезо було отруєне. Рана не загоюється, і від неї тхне темною магією.

Я обережно підняла руку:

— Можна мені глянути? У мене є трішки магії, як ви бачили. Можливо, я зможу допомогти.

— Ні! — миттєво відрізав Бендж.

Але Ярвіс раптово заступився за мене:

— Я вірю її розповіді. Вона схожа на історію про леді Розу, яка зникла й повернулася через тридцять років. Ти із Землі Вгорі, дівчино?

— Я з нашого світу, із сучасного міста, — пояснила я.

— Їхній світ тисячу років розвивався без магії, — пояснила Бесс. — Вони створили Науку замість магії.

— Так! У нас є наука, але немає магії, — підтвердила я.

Томасін розповів, як давні чародії вигнали сімох темних магів і розкололи світ на Нижній — магічний — та Верхній — наш, безмагічний.

— Це все не допомагає Алісі! — нетерпляче перебив Бендж.

— Нехай спробує, — мовив Роальд, склавши руки на широких грудях. М’язи під його тунікою напружилися, і я квапливо відвела погляд.

Ми увійшли до кімнати Аліси. Вона виглядала блідою, її очі блукали. Бесс дала їй відвар, а Тайрон ніжно взяв доньку за руку.

Я дістала з кишені магічну книгу й почала гортати сторінки у тьмяному світлі свічки.

— Тут написано, що отруту вилікувати відносно просто. Головне — вивести її з тіла перед закляттям зцілення, — забурмотіла я. — Так... Venenum auferunt corpus!