Розділ 2.2. За зачиненими дверима

Потім вона озирнулася. Біля далекої стіни стояла невелика шафа з книжками. Підійшовши ближче, Марта побачила корінці, написані тим самим витіюватим каліграфічним шрифтом:

Loqueris Lingua de Magica.

— «Розмовляй мовою магії», — переклала вона. — Вау!

Книга про магічні заклинання? Відкривши першу сторінку, вона переконалася у своїй здогадці. На передмові був письмовий текст:

«Найкраща порада, яку старий чародій може дати початківцю: навчися бути митцем. Мудрий маг шукає собі спадкоємця серед майстрів своєї країни. Єдина відмінність між мистецтвом і справжньою магією — це воля втілити свою уяву в життя.»

Під рукописним текстом стояв підпис: Е. Е. Ґрімм, П'ятий Чаклун Телідорійського Альянсу.

— Я буду вчитися магії... — вголос промовила вона до порожньої кімнати, все ще не вірячи власним очам. — Або ж я просто збожеволіла і зараз прокинуся в лікарні!

Вона засміялася й похитала головою. Але відчуття були занадто реальними.

Поруч із шафою стояла важка шкіряна скриня. Марта вже хотіла нахилитися до неї, як раптом почула голос Олі. Дівчинка гукала її, і голос лунав зовсім близько — здається, біля самого входу в печеру!

Марта закотила очі. Вона ні за що не дозволить Олі побачити це! Мала розтрепле усім за першої ж нагоди.

Кваплячись, Марта підбігла до дверей, схопилася за край важкого залізного полотна й щосили потягнула його на себе. Двері з гучним, важким брязкотом зачинилися.

І тільки в цей момент Марту пробив холодний піт.

На внутрішній стороні дверей не було жодної ручки!

Вона відсахнулася, серце болісно стиснулося від жаху. Зсередини двері були абсолютно гладкими й ідеально зливалися зі стіною.

Марта гарячково озирнулася, шукаючи вихід. Дихання збилося. Вона з жахом подумала про те, наскільки їй вистачить кисню у цій замкненій кімнаті.

І тут на далекій стіні, у глибоких тінях, які вона раніше прийняла за кут кімнати, Марта помічила вузькі кам'яні сходи, що вели кудись униз. Вона підійшла ближче: сходи уходила в суцільну темряву, куди не досягало світло ламп.

Повернувшись до дверей, Марта щосили загрюкала кулаками:

— Олю! Ти мене чуєш?!

Але якщо сестра й була за дверима, крізь товстий шар заліза й каменю не доносилося жодного звуку.

Марта гарячково обмацала стіни біля дверей, сподіваючись знайти прихований важіль або кнопку. Нічого.

Паніка наростала. Марта підійшла до найближчого каганчика й обережно зняла його зі стіни. Трішки вагаючись, вона підійшла до сходинок і посвітила у темряву. Глибина здавалася бездонною.

«Якщо якийсь чаклун заховав тут свою схованку, він подбав про те, щоб сюди ніхто не проник», — подумала вона.

Але тепер у неї була магія. Вона торкнулася рукояті меча на поясі. Чи вистачить цього, щоб захиститися, якщо вона зустріне хазяїна цієї печери?

Марта швидко відкрила магічну книгу, намагаючись знайти захисні закляття, але від хвилювання букви розпливалися перед очима, а латинські слова плуталися.

«Може, я зможу переконати його, що прийшла вчитися?» — промайнула думка.

— Що найгіршого може статися? — вимовила вона вголос, намагаючись підбадьорити себе. — Мабуть, ці сходи просто ведуть до іншого виходу з печери. Я вийду з іншого боку лісу й знайду Олю до того, як стемніє.

Придушивши страх, з масляною лампою в одній руці й магічною книгою в іншій, Марта почала повільно спускатися темними сходами вглиб гори.