Розділ 2.1. За зачиненими дверима

Марта підійшла до залізних дверей. Поклавши цвяходер поруч, вона вперлася обома руками у масивну дерев'яну засуву. Незважаючи на трухляву деревину, що кришилася під пальцями, засува сиділа міцно. Задіявши всю свою вагу й важко дихаючи, Марта нарешті змогла виштовхнути її з металевих пазів. Засува з гучним гуркотом упала на підлогу.

Оглянувши двері, Марта помітила заіржавіле металеве кільце. Вона схопилася за нього обома руками й потягнула. Двері навіть не ворухнулися. Тоді вона вперлася кросівкою в кам’яну стіну й ривком тягнула за кільце всім тілом.

Із глухим, низьким скрипом важкі петлі піддалися. У обличчя Марти вдарив потік застояного, прохолодного повітря — печера ніби полегшено зітхнула, і двері відчинилися на ширину долоні.

Марта завмерла на порозі й роззявила рота від подиву.

За дверима тягнувся просторий зал. Вдовж його стін палахкотіли такі ж масляні світильники. У їхньому світлі тьмяно виблискувала старовинна зброя найрізноманітніших форм і розмірів! На акуратних дерев'яних стійках висіли мечі, луки, списи та дивні клинки, назв яких вона навіть не знала. Навіть внутрішня сторона залізних дверей була завішана зброєю.

— Неймовірно... — шепнула вона.

Руки самі потягнулися до найближчого клинка. Марта повільно підійшла до стійки, на якій лежав полуторний меч середньої довжини. У його руків’ї переливався великий темно-червоний рубін. Це було схоже на її найдивовижніші сни про фентезійні світи!

Охоплена захватом, вона обережно взяла меч і злегка витягнула лезо з піхов.

Удовж смертоносного металу вона помічила викарбуваний напис:

Accognitare con Animare.

— «Усвідомлюй і оживляй»? — спробувала перекласти вона. — Чи... «рухайся зі свідомістю»?

Марта пошепки вимовила вголос:

— Accognitare con animare...

Раптом гарячий приплив адреналіну заплясав у її жилах, і дивне відчуття чужої сили підпорядкувало собі її тіло. З подивом і страхом Марта спостерігала, як її власні руки повністю вихопили меч із піхов, а ноги самі розставилися у професійну бойову стійку. Вона спробувала поворухнутися ліворуч — і з полегшенням відчула, що контролює тіло, але таємничий імпульс усе одно утримував центр ваги попереду, на носках, ніби підготовлюючи її до блискавичного випаду.

— Це магія... — шепнула вона, приголомшено дивлячись на меч у своїх руках. — Це справжнє закляття!

Вона рвучко розвернулася й вибігла з зали крізь відчинені двері, гукаючи сестру, але як тільки вона переступила поріг — дивне відчуття миттєво зникло. Вона перечепилася на нерівному камені печери, розгублено озирнулася довкола, а потім знову глянула на магічну кімнату.

«Магія працює тільки всередині кімнати», — здогадалася вона.

Та й Оля все одно не втримала б язика за зубами. Краще залишити це відкриття в таємниці.

— Цього просто не може бути, — бурмотіла дівчина. Вона була занадто дорослою, щоб вірити у казки... хоча її внутрішній книжковий черв'як просто божеволів від захвату!

Повернувшись до залу, вона знову підняла меч. Нічого не сталося.

— Accognitare con animare! — голосно мовила вона знову.

І миттєво меч знову перехопив контроль: її коліна зігнулися, тіло натягнулося, мов струна, готуючись до атаки на невидимого ворога.

— Оце так так!

Збуджена, вона вклала меч назад у піхви й помітила на тій самій стійці шкіряний ремінь із кріпленнями. Марта швидко пристебнула піхви до ременя й затягнула його на талії так, щоб меч зручно висів праворуч під рукою.