Розділ 2.1. За зачиненими дверима

Я підійшла до залізних дверей. Поклавши цвяходер поруч, я вперлася обома руками у масивну дерев'яну засуву. Незважаючи на трухляву деревину, що кришилася під пальцями, засува сиділа міцно. Задіявши всю свою вагу й важко дихаючи, я нарешті змогла виштовхнути її з металевих пазів. Засува з гучним гуркотом упала на підлогу.

Оглянувши двері, я помітила заіржавіле металеве кільце. Я схопилася за нього обома руками й потягнула. Двері навіть не ворухнулися. Тоді я вперлася кросівкою в кам’яну стіну й ривком потягнула за кільце всім тілом.

Із глухим, низьким скрипом важкі петлі піддалися. Мені в обличчя вдарив потік застояного, прохолодного повітря — печера ніби полегшено зітхнула, і двері відчинилися на ширину долоні.

Я завмерла на порозі й роззявила рота від подиву.

За дверима тягнувся просторий зал. Уздовж його стін палахкотіли такі ж масляні світильники. У їхньому світлі тьмяно виблискувала старовинна зброя найрізноманітніших форм і розмірів! На акуратних дерев'яних стійках висіли мечі, луки, списи та дивні клинки, назв яких я навіть не знала. Навіть внутрішня сторона залізних дверей була завішана зброєю.

— Неймовірно... — прошепотіла я.

Руки самі потягнулися до найближчого клинка. Я повільно підійшла до стійки, на якій лежав полуторний меч середньої довжини. У його руків’ї переливався великий темно-червоний рубін. Це було схоже на мої найдивовижніші сни про фентезійні світи!

Охоплена захватом, я обережно взяла меч і злегка витягнула лезо з піхов.

Уздовж смертоносного металу я помітила викарбуваний напис:

Accognitare con Animare.

— «Усвідомлюй і оживляй»? — спробувала перекласти я. — Чи... «рухайся зі свідомістю»?

Я пошепки вимовила вголос:

— Accognitare con animare...

Раптом гарячий приплив адреналіну заплясав у моїх жилах, і дивне відчуття чужої сили підпорядкувало собі моє тіло. З подивом і страхом я спостерігала, як мої власні руки повністю вихопили меч із піхов, а ноги самі розставилися у професійну бойову стійку. Я спробувала поворухнутися ліворуч — і з полегшенням відчула, що контролюю тіло, але таємничий імпульс усе одно утримував центр ваги попереду, на носках, ніби підготовлюючи мене до блискавично випаду.

— Це магія... — прошепотіла я, приголомшено дивлячись на меч у своїх руках. — Це справжнє закляття!

Я рвучко розвернулася й вибігла з зали крізь відчинені двері, гукаючи сестру, але як тільки переступила поріг — дивне відчуття миттєво зникло. Я перечепилася на нерівному камені печери, розгублено озирнулася довкола, а потім знову глянула на магічну кімнату.

«Магія працює тільки всередині кімнати», — здогадалася я.

Та й Оля все одно не втримала б язика за зубами. Краще залишити це відкриття в таємниці.

— Цього просто не може бути, — бурмотіла я. Я була занадто дорослою, щоб вірити у казки... хоча мій внутрішній книжковий черв'як просто божеволів від захвату!

Повернувшись до залу, я знову підняла меч. Нічого не сталося.

— Accognitare con animare! — голосно мовила я знову.

І миттєво меч знову перехопив контроль: мої коліна зігнулися, тіло натягнулося, мов струна, готуючись до атаки на невидимого ворога.

— Оце так так!

Схвальована, я вклала меч назад у піхви й помітила на тій самій стійці шкіряний ремінь із кріпленнями. Я швидко пристебнула піхви до ременя й затягнула його на талії так, щоб меч зручно висів праворуч під рукою.