Розділ 8. Перший ранок

Ксюша прокинулася від незвичної тиші.
Не тієї міської тиші, коли десь далеко все одно реве машина, гавкає собака, хтось грюкає дверима, а сусід вирішує саме о сьомій ранку пересунути меблі. Тут було інакше.
Тихо було настільки, що вона чула, як за вікном шелестить листя.
Ксюша ще кілька секунд лежала, дивлячись у стелю, а потім згадала.
Елларія.
Розлом.
Рейнар.
Фортеця.
І той факт, що вчора вона абсолютно спокійно лягла спати в іншому світі.
— Ну що ж, Ксюша, — пробурмотіла вона сама до себе. — Схоже, звичайне життя офіційно пішло лісом.
Вона сіла на ліжку й оглянула кімнату.
Усе ще здавалося нереальним. Темне дерево, кам'яні стіни, м'яке магічне світло, яке ледве помітно пульсувало в маленьких світильниках. За вікном — гори, ліс і частина озера.
Жодного багатоповерхового будинку.
Жодного повідомлення від начальниці.
І, що найприємніше, жодного нагадування про завдання, яке вона мала здати ще вчора.
Ксюша навіть усміхнулася.
— Може, цей світ не такий уже й поганий.
У двері постукали.
— Заходьте.
Двері відчинилися, і на порозі з'явилася Мірв з акуратно зібраним волоссям. У руках вона тримала сукню.
— Доброго ранку, Ксюшо.
Ксюша посміхнулася.
— Доброго ранку, Міра, а що це таке красиве в тебе в руках? Це мені?
— Так, це плаття, наш господарь розпорядився підібрати для тебе сукню, глянь, чи сподобається тобі.
— Вау, як цікаво, давай.
Міра поклала сукню на ліжко.
Ксюша підійшла ближче.
Сукня була чудова. Не та незручна середньовічна конструкція, яку вона уявляла, коли думала про фентезійні світи. Темно-синя, м'яка, з тонкою вишивкою на рукавах. Тканина красиво спадала по фігурі й зовсім не нагадувала костюм для урочистого поховання.
— Ого.
— Тобі подобається?
— Дуже. А вона точно моя?
— Точно, твоя назавжди,- посміхнулася Міра.
Ксюша провела пальцями по тканині.
— Я насправді, взагалі не вмію носити такі речі
Міра подивилася на неї з легким здивуванням.
— Не схоже на це, ти в ньому природньо виглядаєш, наче вона було твоїм і пошито для тебе.
— Ну добре, буду звикати.
Міра тихо засміялася.
Через деякий час Ксюша вже спускалася до їдальні.
Рейнар сидів за довгим столом біля вікна. Перед ним стояла чашка темного напою, тарілка з хлібом, сиром і фруктами.
Він підняв очі, коли вона увійшла.
На кілька секунд затримав погляд.
Ксюша це помітила.
І, звісно, вирішила не промовчати.
— Ну що? Схвалюєте роботу вашої служби забезпечення?
— Сукня тобі пасує.
— О.
Вона сіла навпроти.
— Це зараз був комплімент?
— Спостереження.
— Шкода. А я вже хотіла записати дату в календар.
Рейнар повільно вдихнув.
Ксюша усміхнулася.
— Ви завжди такий серйозний зранку?
— Зазвичай.
— А після сніданку?
— Теж.
— Мої сподівання на сніданок, провалилися,- хмикнула я, ну, а що, кажуть що потрібно поїсти, якщо чоловік без настрою, і настрій покращиться?
— Тобі не подобається їжа,  можливо ти любиш щось інше, можеш після сніданку сходити на кухню і обсудить з поваром свої задуми.
— Та ні, сніданок чудовий, мені подобається, просто в моєму світі кажуть, що настрій піднімає їжа...на вас по ходу цей вислів не діє.
Рейнар подивився на неї.
— В перше чую, хоча в цьому щось є.
Ксюша на секунду замовкла, а потім кивнула.
— Ага
Він нічого не відповів.
Сніданок виявився набагато кращим, ніж вона очікувала. Свіжий хліб, сир, ягоди, мед, гарячий напій із якимось незнайомим, але приємним смаком.
— У вас тут непогано годують.
— Так.
— А я вже почала боятися, що в магічному світі всі харчуються виключно еліксирами й загадковими коренями.
— Деякі так і роблять.
— Добре, що я потрапила саме сюди.
Рейнар знову ледь помітно посміхнувся.
І саме в цей момент до їдальні швидко увійшов один із охоронців.
— Вартовий.
Рейнар одразу змінився.
Його обличчя стало зібраним.
— Що?
— Гонець із Ради Семи Домів.
Ксюша перестала жувати.
Рейнар кинув на неї короткий погляд.
— Піднімися до своєї кімнати.
— Що?
— Зараз.
— А чому?
— Просто зроби це.
Ксюша відклала чашку.
— Знаєте, для людини, яка вчора заявила, що я вільна сама вирішувати, це дуже швидко перетворилося на «роби, що я сказав».
— Ксюшо.
В його голосі з'явилося попередження.
Вона подивилася на нього уважніше.
— Гаразд. Але пояснити можете?
Рейнар кілька секунд мовчав.
— Поки що я не хочу, щоб про тебе знали.
Це прозвучало вже інакше.
Без наказу.
Без холоду.
Просто чесно.
Ксюша повільно кивнула.
— Добре. Але потім поясните.
— Потім.
— І я сама вирішу, чи прийняла ваше пояснення.
Рейнар стиснув щелепу.
— Ти неймовірно складна людина.
— Дякую. Я старалась.
Вона піднялася й пішла до дверей.
На сходах Ксюша обернулася.
— Рейнар?
— Що?
— Постарайтеся хоча б не вбити гонця. Він, мабуть, просто працює.
Він подивився на неї так, що Ксюша засміялася.
— Я серйозно.
— Я теж.
Вона зникла за дверима.
Рейнар кілька секунд стояв нерухомо.
Потім почув, як у дворі загриміли ворота.
Гонець прибув.
Швидко.
Надто швидко навіть для звичайного магічного переходу.
Рейнар вийшов назустріч.
На подвір'ї стояв молодий чоловік у темно-синьому плащі Ради. На плечі — знак Семи Домів.
— Вартовий Рейнар?
— Так.
Гонець схилив голову.
— Я прибув від імені Ради Семи Домів.
— Я здогадався.
— Рада вимагає вашої присутності.
— Вимагає?
— Саме так.
Рейнар подивився на нього холодно.
— Передай Раді, що я приїду.
Гонець видихнув із полегшенням.
— Сьогодні?
— Так.
Гонець кивнув.
— Зрозуміло.
Рейнар подивився в бік вежі.
Десь там, за одним із вікон, була Ксюша.
І він чудово розумів: якщо Рада дізнається про неї зараз, її спокійне життя в Елларії закінчиться, навіть не встигнувши початися.
Він не знав, хто вона.
Не знав, чому Розлом відкрився саме для неї.
Не знав, що означало старе пророцтво.
Але одне знав точно.
Поки він не розбереться в усьому сам, ніхто не повинен знати про Ксюшу.