Розділ 7. Великі Доми.

В Елларії,  країною правили Рада Семи Домів.
Хоча дуже давно, вже майже ніхто з жителів цього не пам'ятає, в Елларії був один првитель...магія наповнювала все і жила країна в мирі та достатку.
І навіть сьогодні, інколи можно було почути від старих людей:" Ееех, були часи..."

Ці Сім Домів, ирішували, куди підуть війська, кому належатимуть землі, які магічні закони приймуть і хто матиме доступ до найсильніших джерел сили. Їхні герби прикрашали брами міст, їхні імена знали навіть діти, а їхні рішення могли змінити життя тисяч людей.
Та насправді кожен із Семи Домів жив за власними правилами.
Південь належав Дому Аурен. Там завжди було тепло, навіть узимку, а вночі над містами часто виднілися червоні відблиски кузень. Магія вогню тут була не просто силою — вона була частиною життя. Аурени контролювали більшість родовищ металу, виробництво зброї та магічних артефактів. Їхній правитель, лорд Валлен Аурен, вважав себе людиною, яка знає ціну силі.
І не бачив причин ділитися нею з усіма.
Дім Каелор займав центральні землі Елларії. Родючі долини, сади, великі поселення та стародавні кам'яні міста. Тут вирощували більшу частину продовольства країни, а магія землі була настільки сильною, що навіть звичайні селяни могли виростити врожай там, де в інших регіонах земля давно виснажилася.
Лорд Каел Каелор керував цими землями вже багато років.
Його поважали.
Не боялися — саме поважали.
Кажуть, він міг покласти долоню на землю й відчути, де під нею проходять магічні жили. А ще міг визначити, що за рослина, не торкаючись її.
Поруч із ним завжди була його дружина Еліана.
Вона володіла рідкісною магією відновлення і мала дивну здатність повертати силу речам, які вже майже згасли. Людям, рослинам, магічним джерелам.
Еліана ніколи не говорила про це голосно, але давно вважала несправедливим те, як магія розподілилася після Розлому.
Каел думав приблизно так само.
Просто був обережнішим.
На півночі лежали землі Дому Сарен.
Там було більше лісів, гір і туманів, ніж міст. Сонце рідко пробивалося крізь густі крони дерев, а після заходу сонця тіні в цих місцях поводилися трохи дивніше, ніж мали б.
Дім Сарен володів магією тіней.
Їх боялися.
Не дарма.
Маги цього Дому могли приховувати предмети, змінювати власну присутність, створювати ілюзії та бачити те, що інші воліли б залишити непоміченим.
Лорд Сарен Вейр не намагався переконати людей, що його Дім добрий.
Він узагалі рідко намагався комусь щось довести.
Про нього ходили десятки чуток.
Що він читає чужі думки.
Що може пройти крізь будь-яку тінь.
Що знає про людину більше, ніж вона сама.
Більшість із цього було вигадкою.
Але не все.
Сам Сарен лише посміхався, коли чув подібні розмови.
Він чудово знав: люди набагато більше бояться того, чого не розуміють.
Східні землі належали Дому Ліорен.
Там було багато води. Озера, річки, канали, болота й довгі узбережжя. Вода тут була головним джерелом життя й магії.
Правителька Дому, леді Мейра Ліорен, могла керувати водою краще за будь-кого в Елларії.
Її маги знали властивості сотень джерел і могли визначити, чи несла вода цілющу силу, отруту або стару магію.
Саме в архівах Ліоренів зберігалися записи про деякі унікальні води Елларії.
Про ті, що лікували.
Про ті, що забирали прокляття.
І про ті, про які краще було взагалі не пити.
Високо в горах жили Вейлани.
Дім Вейлан керував повітрям, вітрами та звуком. Їхні території простягалися вздовж гірських хребтів, де дороги могли зникнути під снігом за одну ніч.
Лорд Арден Вейлан був молодим, неодруженим і настільки самовпевненим, що деякі члени Ради щиро дивувалися, як він досі не встиг оголосити себе імператором.
Він любив жінок, хороше вино, швидких коней і свободу.
Особливо свободу.
А ще Арден мав одну особливість: він ніколи не говорив того, що думав насправді.
Що робило його значно небезпечнішим, ніж здавалося.
Землі Морвейнів починалися там, де закінчувалися міста.
Ліси, долини, старі гаї та місця, куди більшість людей намагалася не заходити без потреби.
Леді Ісольда Морвейн була вдовою.
Її чоловік загинув багато років тому, і після його смерті вона сама взяла керування Домом.
Її боялися менше, ніж Сарена, але недооцінювати Ісольду було великою помилкою.
Магія життя давала її Дому величезну силу.
Цілителі Морвейнів могли лікувати важкі поранення, вирощувати рідкісні рослини й навіть відчувати зміни в живих істотах на відстані.
Але сама Ісольда ніколи не поспішала втручатися в чужі справи.
Вона просто спостерігала.
Іноді надто уважно.
Останнім був Дім Неріс.
Найстаріший із Семи.
Його землі лежали на заході, серед стародавніх руїн і місць, де магія зберігалася довше, ніж у будь-якому іншому куточку Елларії.
Нерісам належала магія пам'яті та часу.
Вони могли бачити відлуння минулих подій, зберігати спогади в кристалах і знаходити магічні сліди навіть через багато років.
Лорд Едгар Неріс знав історію Елларії краще за більшість живих.
І саме це робило його небезпечним.
Бо історія, як відомо, має одну неприємну властивість.
Вона пам'ятає те, що люди дуже хочуть забути.
А над усіма цими Домами існувала сила, яка формально не належала жодному з них.
Рейнар.
Вартовий Розлому.
Він не мав герба Семи Домів.
Не сидів за столом Ради.
Не голосував за закони.
Але кожен із правителів знав: якщо одного дня Розлом відкриється по-справжньому, саме Рейнар стане першою і, можливо, єдиною людиною, яка зможе його втримати.
Його магія була рідкісною навіть за мірками Елларії.
Магія Межі.
Він відчував місця, де світ ставав тоншим. Міг бачити магічні розриви, закривати нестабільні проходи й утримувати Розлом від розширення.
Тому його поважали.
Навіть ті, хто не любив.
Але тепер щось змінилося.
І кожен із Семи Домів відчував це по-своєму.
Хтось боявся.
Хтось бачив можливість отримати ще більше влади.
Хтось хотів зупинити зміни, поки вони не стали незворотними.
А хтось, навпаки, вперше за багато років дозволив собі подумати про те, про що в Елларії давно було небезпечно говорити вголос.
Про повну магію.
Про світ, у якому сила не належала кільком родам.
Про світ, де дитина простого селянина могла народитися з такою ж магією, як дитина Великого Дому.
Еліана думала про це вже багато років.
Каел теж.
Сарен — можливо.
Але чи думав про це хтось інший?
Цього не знав ніхто.
І, мабуть, саме це було найнебезпечнішим.
Бо коли старий порядок починає хитатися, ніколи не знаєш, хто простягне руку, щоб його втримати.
А хто — щоб остаточно штовхнути.
Тим часом далеко від столиці, у своїй фортеці, Рейнар ще не знав, що Рада Семи Домів уже почала робити перші ходи.
І що зовсім скоро йому доведеться вирішувати не тільки долю Розлому.
А й те, на чиєму боці він сам стоїть.