Розділ 6. Сім Домів

Рух Розлому помітив не тільки Вартовий....їх помітили маги.

У різних кінцях Елларії, за сотні кілометрів один від одного, тієї самої ночі люди прокинулися від дивного відчуття. Хтось відчув поштовх у магічному потоці, хтось побачив, як руни на старих приладах засвітилися самі собою, а хтось просто зрозумів, що щось змінилося.

Розлом прокинувся.

Не так, як раніше.

Не різко. Не з явною небезпекою. Він наче зробив вдих після довгого сну. І потоки змінили сили Розлому змінили колір.

У магічних вежах семи Великих Домів спалахнули сигнальні кристали.

Перший — опівночі.

Другий — за кілька хвилин.

А потім один за одним загорілися всі сім.

Такого не траплялося багато років.

До світанку звістка вже була в руках правителів.

У столиці Елларії, в залі Ради Семи Домів, зібралися ті, хто звик вирішувати долю країни за зачиненими дверима.

Зала була круглою. Уздовж стін стояли високі кам'яні колони, на яких світилися герби семи родів. У центрі знаходився великий стіл із чорного каменю, гладкого, наче вода. Над ним висіла карта Елларії, створена з магічного світла.

На карті пульсувала одна точка.

Розлом.

— Я хочу почути точні дані, — першим заговорив лорд Валлен із Дому Вогню. — Не припущення. Не чутки. Дані.

Навпроти нього стояла старша магиня з його Дому.

— Три сигнали за останні шість годин. Перший — слабкий. Другий був сильнішим. Третій зафіксували безпосередньо перед світанком. Магічний потік біля Розлому змінив напрямок.

— Змінив напрямок? — перепитав хтось.

— Так.

У залі стало тихо.

Це вже було серйозно.

За три століття маги звикли до того, що Розлом існує. Він був частиною Елларії, як річки, гори чи ліси. Його вивчали, охороняли, контролювали, але ніхто не очікував, що він раптом почне поводитися інакше.

— Чи є загроза відкриття? — запитав лорд Сарен із Дому Тіні.

— Ми не знаємо.

— Тоді навіщо ми тут?

— Саме тому, що ми не знаємо.

Цього разу заговорила жінка, яка до цього мовчала.

Леді Еліана, дружина одного з правителів Семи Домів, сиділа трохи осторонь. Вона не мала формального права голосу в Раді, але її чоловік давно звик радитися з нею, а інші — зважати на її думку.

— Якщо Розлом змінив магічний потік, це означає, що він на щось відреагував, — сказала вона.

— Або на когось, — додала старша магиня.

Леді Еліана підняла очі.

— Що ви маєте на увазі?

— Поки що нічого конкретного. Але характер зміни незвичайний. Складається враження, ніби магія отримала... відповідь.

— Відповідь від чого? — запитав лорд Валлен.

Магиня знизала плечима.

— Саме це ми й намагаємося зрозуміти.

У залі почали говорити всі одночасно.

Хтось вимагав посилити охорону.

Хтось пропонував закрити дороги, що вели до Розлому.

Один із правителів навіть припустив, що варто знищити старі магічні проходи, поки ситуація не вийшла з-під контролю.

— Знищити? — Еліана вперше підвищила голос. — Ви хочете знищити те, чого навіть не розумієте?

— Ми хочемо зберегти порядок.

— Порядок?

Вона глянула на нього.

— Три століття ми називаємо порядком те, що насправді є наслідком Розлому.

За столом запала тиша.

Ці слова нікому не сподобалися.

Особливо тим, чиї родини протягом трьох століть отримували найбільше магічної сили.

У Елларії давно існував простий факт, про який не любили говорити вголос.

Магії не вистачало.

Після Розлому її потоки змінилися. Сила більше не розподілялася між усіма однаково. У деяких родах магія залишалася сильною, передавалася дітям і зміцнювала цілі покоління.

В інших сім'ях діти народжувалися без неї.

Звичайні люди могли прожити все життя, так і не відчувши навіть іскри сили, яка колись належала всім.

А Великі Доми називали це природним порядком.

— Не варто зараз піднімати старі розмови, Еліано, — холодно сказав її чоловік, лорд Каел.

Вона подивилася на нього.

— А коли варто?

— Не тоді, коли ми маємо проблему з Розломом.

— Можливо, проблема саме в тому, що ми триста років боїмося того, що він може повернути.

Кілька людей за столом обмінялися поглядами.

Цю тему краще було не чіпати.

Бо якщо магія повернеться повністю, рівновага зміниться.

І не на користь Великих Домів.

— Досить, — сказав лорд Сарен. — Ми зараз говоримо не про політику, а про безпеку.

— Це одне й те саме, — тихо відповіла Еліана.

Він зробив вигляд, що не почув.

На карті Елларії точка Розлому знову спалахнула.

Цього разу сильніше.

Усі замовкли.

Магічні кристали навколо столу затремтіли.

Одна з них тріснула.

Ніхто не рухався.

— Що це було? — прошепотів хтось.

Старша магиня підійшла до карти.

Її обличчя змінилося.

— Розлом знову активувався.

— Наскільки сильно?

Вона довго дивилася на показники.

— Сильніше, ніж за останні сто років.

У залі запала тиша.

— Тоді ми маємо послати людей, — сказав Валлен.

— Кого?

Ніхто не відповів.

Тому що всі знали відповідь.

Лише одна людина мала право наблизитися до Розлому без дозволу Ради.

Лише одна людина роками стежила за ним.

Лише одна людина знала його краще за будь-кого іншого.

Лорд Каел повільно підняв голову.

— Вартовий.

— Рейнар, — вимовила старша магиня.

Ім'я зависло над столом.

— Він має знати, що відбувається, — сказав Валлен.

— А якщо не знає? — запитав хтось.

— Тоді дізнається.

Лорд Каел постукав пальцями по столу.

— Надішліть гонця.

Еліана нічого не сказала.

Вона дивилася на карту.

На маленьку точку світла, яка пульсувала все сильніше.

І чомусь їй здавалося, що цього разу Розлом не просто прокидався.

Він когось чекав.

— Негайно, — наказав Каел.

Двері Ради відчинилися.

До зали увійшов молодий гонець і схилив голову.