Глава 4. Литва ч.1

Зустріч із Жильвінасом

Ресторан, в якому Жильвінас призначив зустріч, виявився не просто місцем для їжі. Він був... місцем, в якому змішалися сучасність і минуле. Вітрини скляні, наче в лабораторії. Усередині в інтер’єрі — камінь, дерево, метал. Все автентичне, але модернове. Якби в XIII столітті існували архітектори з Instagram-ом — вони б побудували саме це.

— Ти впевнений, що ми не на арт виставці? — озирнувся Руденко, вдивляючись у світильники на стелі, схожі на намистини.

— Якийсь дивний арт-простір, в якому поєднались середньовічна таверна і сучасні технології, — посміхнулась Марта.

Вона оглянула залу і попрямувала до столу в затишному напівтемному кутку. — Нас вже чекають.

— Ти впевнена що то він? — Олексій перевів погляд на фігуру, що сиділа біля колони.

Чоловік років сорока, з пронизливими очима кольору мокрого каменю. Його рухи були плавні, він взагалі був неймовірно пластичним в усьому, наче не рухався, а танцював. Його костюм звичайний на вигляд струмував за рухами власника, як друга шкіра. На зап’ясті відблискував темно-зелений ланцюжок, схожий на дивну в’язь.

Він встав вітаючись до них із ледь помітною посмішкою.

— Вирішив цього разу не мучити вас у підвалах чи бібліотеках. Старі місця пахнуть вологістю і втомою. А тут, — він окинув поглядом обстановку, — хоча б меню не з мохом.

— Це залежить від того як його приготувати - Руденко з посмішкою підійшов перший - Ти Жильвінас?

— А ти той, хто завжди голодний. Тож я підготувався. — Він потиснув усім руки, кивнув офіціанту і сів за стіл.

Марта всміхнулася.

— Тобто, нас чекає не тільки історія, а й вечеря?

— Саме так, — відповів Жильвінас. — У цьому ресторані подають страви з рецептами XVI століття. Але без ризику отруїтись, як це могло бути тоді.

Офіціант приніс блюда. Їх подача була сучасна і нагадувала картини на вернісажі. Аромати зачаровували.

— Тільки б вижити після такого піру, — пробурмотів Данило насолоджуючись ароматами.

Жильвінас усміхнувся.

— Не хвилюйся. Усе, що може тебе вбити, сьогодні ще не готове.

Руденко закашлявся.

Їжа була несподівано вишуканою. Смаки — як симфонія, де кожен акорд мав свою пам’ять. І коли ти думав, що відчув головний мотив — наставав фінал, який змінював усе.

Жильвінас їв повільно, майже медитативно. Погляд його ковзав по кожному з них. Він слухав, вивчав кожного.

— Ви не питаєте, звідки я знаю, хто ви, — нарешті промовив він.

Олексій відповів спокійно.

— Ми вже звикли, що про нас знають раніше, ніж ми встигаємо подати руку.

— Це не про знання. Це про очікування, — Жильвінас провів пальцем по краю келиха. — Ви троє — не просто випускники. Ви — рідкісне сплетіння шляхів. Такі трапляються лише у вирішальні моменти. Їх не створюють — вони з’являються самі.

Марта трохи відсунулася від столу.

— Що ти маєш на увазі?

— Є стара легенда. Про Трьох, які зійдуться тоді, коли структура світу почне хитатися. Їх не вибирають. Вони самі — результат вибору.

Руденко роздивлявся келих.

— І ми, звісно, ці Троє?

— Це має вирішити Лабіринт.

— Лабіринт?! Знову? Чому це не може бути прогулянка в кіно чи на концерт?! Чому наша культурна програма завжди складається із якихось похмурих, темних і негостинних підземель? – Руденко картино закотив очі.

— Я чекав на той день, коли прийде хтось, хто побачить те, що не бачать інші. - Жильвінас відклав прибори, витер пальці серветкою, і сказав дуже спокійно. — Я запрошую вас завтра на невеличке свято. Якщо ви повернетесь.

Руденко поставив вилку.

— Вибач, це що було? Пряма загроза чи литовське почуття гумору?

— Це... реальність. – усміхнувся Жильвінас. - Лабіринт під Субачяусом — не місце, куди заходять для селфі. І не кожен виходить. Він створений не для захисту. А для відбору. Той хто пройде його повинен отримати певні знання.

Марта дивилась йому прямо в очі.

— А ти впевнений, що ми саме ті хто повинен туди йти?

— Я впевнений, що щось насувається, і про це шепочуть не тільки змії – Жильвінас глянув прямо у вічі, і його зіниці на мить стали вертикальними. — Те що близиться не обмежиться Балтийським трикутником. І почалося не тут і не зараз.

Олексій нахилився трохи вперед.

— Що саме?

Жильвінас підвівся. Поглянув на всіх трьох. І дуже повільно, майже пошепки, сказав:

— Завтра. За святковим столом. Якщо ви повернетесь. А зараз я рекомендую вам відпочити. Я взяв на себе сміливість забронювати вам три номери у готелі навпроти. Зустрінемось завтра в кав’ярні на оглядовому майданчику на вулиці Субачяус.

З цими словами Жильвінас вийшов залишивши на столі візитівку з адресом і назвою готелю.

Ніч у готелі перед випробуванням