Глава 3. Латвія ч.2

Кафе Rozengrāls. Перша вечеря в Ризі

Світло від свічок пливло стінами, кидаючи тіні, що жили своїм життям. Десь угорі, на балках, щось сухе шаруділо — можливо, трава. А може, і ні. Офіціант у лляній сорочці приніс глиняні тарілки та дерев’яні ложки. На столі з’явилися: середньовічна каша, м’ясо, тушковане в темному пиві, хліб із травами, і чорна керамічна посудина із медовим напоєм.

Руденко потягнув носом.

— Я закохався. І у кухаря, і в Рижський бальзам, і в концепцію "їсти багато й мовчки".

Марта усміхнулася.

— Тоді їж швидше. Бо як тільки почнеться розмова, ти про все забудеш.

Інесса зручно вмостилася навпроти Данила, склавши руки перед собою.

— Насправді це гарне місце. Тиша тут особлива. У цій залі колись були склади. Кажуть, у п’ятнадцятому столітті тут зникло двоє братів, вони володіли якимись знаннями. Історія не зберегла деталей. А от простір — зберіг.

— Ви натякаєте, що ми зараз їмо в епіцентрі аномалії? — Олексій відклав ложку.

— Ні, — Інесса посміхнулась. — Я натякаю, що ми поруч із епіцентром. І він нас вже відчув.

У цей момент дзвін на вході пролунав двічі — з однією і тією ж інтонацією, як відлуння.

Марта підняла голову.

— Хтось ще це чув?

— Так, — Інесса кивнула. — Вузол починає "лунати". Це нормально. В межах… початкової фази.

Руденко поперхнувся.

— Добре. Тепер у мене питання. Якщо початкова фаза така — то що вважати… фінальною?

— Бажано не дізнатися, — відказала Інесса, як завжди спокійно.

Годинник і підозрілий чоловік

Олексій подивився на старовинний настінний годинник та потрусив головою.

— Ти чого? – Марта здивовано глянула на нього.

— Мені здалося, що цей годинник щойно йшов назад? — прошепотів він.

— Мабуть нам на щось натякають, — відповіла Інесса. — Треба уважно роздивитися навколо. Раптом десь щось не так.

Всі зазиралися. Навколо здавалося нічого не змінилося. Погляд Марти затримався на чоловікові в сірому пальто, що сидів біля арки. Той тримав чашку біля рота… але не пив. Не рухався. Не кліпав. Він завмер разом із годинником.

— А от він? Він що — теж частина "натяку"? — Марта трохи нахилилась до Інесси.

Інесса кинула погляд у тому ж напрямку — і її обличчя напружилось.

— Можливо. Я його раніше не бачила. Мені здається, що то не звичайний турист. Годинник так реагує тільки на людей із поганими намірами.

Олексій напружився, дивлячись на чоловіка. Той все ще не кліпав.

— Він взагалі дихає?..

Раптом у всій залі одночасно мигнуло світло свічок. Ледь-ледь. Мить. І знову все стало звичайним. Чоловік продовжив пити каву як не було.

Руденко продовжив їсти.

— Ага. Класно. Ідеальна вечеря. Дегустація страв, вин і реальностей. Але за тим у сірому треба поспостерігати.

Коли їжа вгамувала перший апетит, Руденко витягнув із сумки загорнуту у тканину річ і з драматичним виглядом поклав її на стіл.

— До речі. Ми з Естонії приїхали не з порожніми руками. Дами й панове, зустрічайте — кортик, який колись був мечем Калевіпоега. Або, щось дуже схоже.

Інесса глянула із легким подивом.

— Ви вирішили везти прокляття із собою?

— Так, але компактно. Зручно для транспортування і фатальних наслідків. – Руденко поклав кортик на долоню і простягнув Інессі.

Вона обережно взяла кортик. Тримала делікатно, як рідкісну квітку. Не витягувала з піхв.

— Тут щось... — Інесса провела пальцем по візерунках. — Один з орнаментів… він… невірний. Бачите?

Марта нахилилась ближче.

— І справді. Тут мала б бути симетрія. Як я не помітила.

— Дозволите?

Руденко тільки кивнув. Інесса легенько натиснула на орнамент — він клацнув, і бокова панель трохи відійшла.

— Схоже на віяло.

Вона обережно піддерла її наманікюрним нігтем і відсунула маленьку пластину збоку. Та відійшла, розкриваючись, і показалась... мікрогравюра. Там був зображений чорний камінь — у формі яйця або овального уламка — і сам кортик з отвором у руків’ї, куди його треба вставити. Руків’я кортика раптово змінилося розширившись, і через мить повернулося до попереднього стану.

— Що це? — прошепотіла Марта.

— Схоже на інструкцію. — Інесса злегка хитнула головою. — Або послання для того, хто знайде цей артефакт.

— Добре, — Руденко поклав руки на стіл. — Ви хочете сказати, що тепер нам треба знайти ще і цей чорний камінь?

— Ага. І вставити його у руків’я. — додав Олексій. — І подивитись, чи не вибухне при цьому весь Балтійський регіон.

Інесса посміхнулась.

— Не хвилюйтеся. Якщо вибухне — це вже не буде вашою проблемою.

Фонтан "Німфа" біля Оперного театру.

— Ви щойно відкрили схему яка, швидше за все, підказує як активувати цей артефакт, — Інесса із клацанням вклала віялоподібну пластину назад. — А це означає, що тепер треба бути вдвічі обережніше.