Глава 2. Естонія ч.2

В одній з квартир у будинку номер 16 по вулиці Ратаскаеву

Вони піднялися темними дерев’яними сходами, які трохи пружинили та скрипіли під ногами.

— Вітаю в моєму скромному притулку, — сказав Ільвар, відкриваючи старі двері, ключем який виглядав як дореволюційний.

Квартира зустріла їх густим запахом кави, книг та старого дерева.

Стіни - вкриті полицями з книгами, поміж яких виднілися старовинні карти. У кутку стояв великий стіл, за ним стільці і високими спинками, а біля каміну — музичні інструменти: віолончель, флейта, навіть щось схоже на традиційний естонський каннель.

За вікном виднілося перехрестя вулиць Ратаскаеву та Дункрі, посеред якого стояв зачинений колодязь.

Навпроти вікна у кутку вітальні стояло величезне дзеркало у старовинній вибагливій рамі, з трохи обгорілими краями.

Руденко кинув рюкзак біля дверей.

— Класно у тебе тут. Але чому у мене таке відчуття, що ми тут не самі?

— Тому що це прохід. – Кивнула Марта на дзеркало. – Але він особливий? Я бачу лінії які поєднують його… з тобою.

Марта різко повернулася к Ільвару.

— Ти не людина. Хто ти такий?

Олексій з Данилом різко вийшли вперед заслонивши собою Марту.

— Спокійно. Я не заподію вам шкоди. – Ільвар підняв руки у жесті примирення, спокійно пройшов повз друзів та всівся на стілець із високою спинкою. – Сідайте. Я все поясню. Не чекав що ви зможете це побачити…

Ільвар невимушеним жестом кісті руки відсунув стільці. Зворотнім жестом - матеріалізував на столі пляшку Vana Tallinn, 4 чарки та тарілку марципанів.

— Я помітив, що вони вам сподобались, Марто. — з легкою посмішкою промовив він. — Сідайте. Я поясню.

Друзі присіли за стіл. Пляшка лікеру сама піднялась у повітря і налила потроху лікеру по чарках.

Ільвар подивився у вікно, за яким мерехтіли вогні нічного Таллінна.

— Колись, коли фейрі ще могли ходити між світами без обмежень, вони залишали за собою відголоси. Спадщину, яка іноді проявлялася в людях. Я… один із таких.

Руденко підняв брову.

— Ти фейрі?

— Ні. Не зовсім. Я — лише нащадок фейрі. Його кров у мені, але цього недостатньо, щоб жити там, звідки він прийшов.

Марта відчула легку печаль в його голосі.

— Це дзеркало живить мне енергією мира фейрі. Інколи я можу ненадовго його відвідати. Але жити я можу тільки тут. Я тримаю цей вузол стабільним з 17 століття. Мої предки боролися за цю землю та її народ. Мій пращур - досить відома особа, саме він був тим фейрі, який вирішив присвятити своє життя Балтії. – Ільвар повернувся к Данилі. - Ти тримаєш його меч.

Всі троє були приголомшені.

— Тепер я зрозумів, що в тобі здавалося не таким. — Олексій повів рукою, ніби розігнав димку, і позаду Ільвара з’явилась ледь помітна мерехтлива тінь.

— Ти дуже сильний аесс, і твоя могутність тільки на початку шляху. Далеко не всі фейрі можуть так легко зняти моє маскування.

— Ми довіряємо тобі. — Марта накрила його руку своєю. — Ти будеш з нами у пошуках?

— Тільки в Естонії, бо якщо я її покину, баланс почне руйнуватися. Це - моя роль у цьому світі.

Меч Калевіпоега

— Ну добре. Оскільки наше непорозуміння зникло...- Ільвар загадково посміхнувся й провів рукою навколо. — А ви знаєте, чий це будинок?

— Сподіваюся, не твого прадіда?

— Ні. Це будинок, де «Диявол святкував весілля».

— Ну от і все, — театрально зітхнув Руденко. — Заявляю, що за цю ніч я вже побачив більше, ніж хотів.

— Це не міф, —Ільвар придав своєму голосу містичних ноток. — У цьому будинку дійсно відбуваються… цікаві речі. Іноді, коли я прокидаюся, у кімнаті ще залишаються сліди, яких не було напередодні.

Марта подивилася на Олексія.

— Ну от, тепер він заразився від Руденка.

Ільвар розсміявся.

— Насправді про цей будинок ходять багато чуток І про те, що вночі тут відбуваються диявольські вакханалії, також. Місцеві побоюються цього місця. І я, як можу, активно підтримую цю легенду. – підморгнув він.

Руденко посміхнувся із розумінням, дістав і поклав меч на стіл.

— Окей. Повернемось до справ. Що це за штука і чому вона напустила на мене свої галюцинації?

Марта бережно провела пальцями по рукоятці.

— Це не галюцинації. Це… його пам’ять.

Ільвар кивнув.

— Як я вже казав - це меч Калевіпоега.

Руденко закотив очі.

— Так, я вже здогадався, не важко було. Але що це означає?

Ільвар провів рукою над клинком.

— Вважається, що Калевіпоег - великий герой Естонського епосу, пройшов крізь двері в інший світ, де й загубив свій зачарований меч у річці. Цей меч вважається проклятим. Адже, пізніше, коли Калевіпоег кинув виклик вищим силам цей меч його і вбив. Особисто я, як його нащадок, не можу доторкнутися до нього без наслідків.