Глава 8 Річка Молочна.

Над річкою розлився вечірній спокій. Хвилі тихо торкалися берега, а вітер з полів приносив запах степу.

Троє сиділи на піску біля води — Марта, Руденко й Олексій. Перед ними на гальці лежав той самий механізм вузла, який Марта зібрала з уламків.

Вона обережно взяла його в руки.

— Все-таки... вражає, — сказала вона. — Відчуття, ніби я завжди знала, як це працює.

Олексій усміхнувся.

— Бо так і є.

Руденко підвів брови:

— Ну, настав час твоєї великої промови, брате. Ми готові. Тільки без отого твого «лекційного» тону.

Олексій поглянув на річку, а потім — на них.

— Добре. По-перше. Коли ми проводили експеримент, то піддослідним виявився не лише я. Пам’ятаєте, що для квантових часток немає обмежень у просторі? Тож ви також піддались впливу експерименту як і я. Але через те, що я був підключений до апарату, мій розвиток відбувся швидше. По-друге. Ви не випадково потрапили за Двері. Це була частина відбору. І тоді... ми всі опинилися в місці, яке у багатьох світах називають Університетом Фейрі.

Руденко здивовано:

— Чекай, ти про що?

— Про місце, що знаходиться за межами простору й часу. Місце де ми з вами провели цілих п’ять років, доки на Землі пройшло лише три дні. Це не школа в звичному сенсі, а місце, де навчаються ті, кого обрали стати... Аессами.

Марта нахилилася вперед:

— Аессів?

Олексій кивнув:

— Це старе слово, яке означає "провідників", або "тих, хто бачить вузли". У давніх кельтів це були "аес сіде" — ті, хто стояли між світами. Фейрі дали нам ці знання — для того, щоб ми стали Сторожами Порогів.

— І ми теж були там? — запитала Марта.

— Так. Але ваші здібності тоді ще не проявилися повністю. Тому вам дали час і можливість — на практику в реальному світі. І частково заблокували ваші спогади.

— Тобто ця експедиція — щось на кшталт... практики? — Руденко провів рукою по потилиці.

— М’яко кажучи, — усміхнувся Олексій. — Тепер, коли ми стабілізували вузол і ви відкрили свій потенціал, настав час повернутися туди, де ми всі навчалися. І здати... іспит. Завершити свій шлях кандидатів щоб стати повноцінними Аессами.

Марта злегка хитнула головою:

— Тому ми ніколи не дивувалися своїм "здогадкам"...

— Бо це було частиною задуму фейрі, — підтвердив Олексій. — Вони не хотіли, щоб ви злякалися своїх здібностей до того, як будете готові. Ти, Марто, бачиш лінії та зв’язки між усіма елементами Всесвіту. З часом ти зможеш навіть виділяти зв’язки між квантовими частинами. Данило – ходячий барометр загроз. Його інтуїція з часом повинна розвинутися у вміння керувати часом і частково переміщенням елементів у просторі, як телекінез. Я – оперую простором і знаннями.

Руденко мовчки дивився на захід сонця, а потім:

— Тобто... у нас будуть дипломи? З печаткою?

Марта засміялась:

— А що, ти собі у LinkedIn поставиш статус "офіційний Аесс"?

Руденко кинув камінь у воду.

— І навіть тепер… це все ще не кінець, так?

— Ні. Ми лише тимчасово повернули баланс.

Марта підняла голову.

— А скільки ще таких "дикоактивних" місць у мережі?

— Більше, ніж хотілося б. І тепер, коли ви обоє активували свої здібності, ми зможемо краще їх відчувати.

Руденко посміхнувся.

— Ну, я точно відчуваю — неприємності вже десь поруч.

— Що ж, принаймні тепер ми знаємо правила гри.

— І більше не будемо одні. Ми втрьох, і ми — Аесси.

Олексій розсміявся разом із ними.

— Слухайте, друзі... Ви це зробили. Але не радійте завчасно — це ще не кінець. Це тільки новий початок.

— Ми разом. А отже — готові, — сказала Марта.

Руденко зітхнув:

— Але можна перед цим ще тиждень відпустки?

Олексій усміхнувся:

— Домовимося.

Легким пасом руки він створив дві вудочки для себе та Руденка, та зручний шезлонг з пледом для Марти.

- Може хтось хоче рибної юшки із місцевими грибочками?

- Де ти бачив гриби у степу? Але я десь по дорозі бачила черемшу та чебрець. - Марта повернулася у бік невеличкого пагорбу.

- А взагалі цікаві тут назви... Річка Молочна... Цікаво, а десь існують кисільні береги? - Руденко розтягнувся прямо на траві.

- Ти отримаєш всі відповіді, якщо правильно поставиш питання. - пошепотів Олексій.

Троє друзів сиділи на березі, відчуваючи спокій — і передчуття того, що справжні Двері ще попереду.