Глава 5 Поїздка на Південь

Дорога

Поїздка на південь була довгою, але цього разу вже без часових стрибків. Автомагістраль Київ – Одеса вела їх крізь степи й поля — туди, де колись зливалися культури й епохи.

— Знаєте, хлопці, — промовила Марта, дивлячись у вікно. — Мені здається, що все це — лише верхівка айсберга.

— Ну, дай спочатку заклеїти пробоїну в цьому айсбергові, — пожартував Руденко.

Олексій усміхнувся:

— У Тірі є те, що ми шукаємо. Але питання: чому там лишився цей вузол? І чому його не знищили в античні часи?

Руденко зітхнув:

— Добре, я беру назад свій жарт. Звучить як запрошення на чергову "пригоду".

Олексій кинув погляд на горизонт:

— Цього разу — в місто, де все дихає морем.

Білгород-Дністровська фортеця

Перші хвилі лиману накотилися ще здалеку — солоний вітер бив у вікна авто, коли вони нарешті під’їхали до стін фортеці. Кам’яні мури, потемнілі від вологи й часу, здіймалися над прибережним ландшафтом, ніби спостерігачі.

— Ось вона, — промовив Олексій, припарковавши авто біля входу. — Фортеця, що пережила імперії.

— І зараз стане декорацією для ще одного квесту, — пробурмотів Руденко, закидаючи рюкзак на плече.

Марта на мить завмерла біля авто. Її погляд ковзав по вежах і стінах. Десь глибоко вона вже "бачила" невидимі лінії, що йшли крізь землю до затонулої частини фортеці.

— Я відчуваю, що десь тут є зламаний вузол, — тихо сказала вона.

Олексій кивнув.

— Місце сильне. Фортеця стоїть на фундаменті з ще давнішого каміння - Тіри.

Руденко, проходячи крізь арку у внутрішній двір, кивнув у бік Інформаційного стенду:

— Цікаво, чи в путівниках є розділ про "портали в багато вимірність"?

Всі засміялися.

Усередині фортеці

Всередині все ще пахло вітром із лиману. Туристів майже не було — лише випадкові відвідувачі й кілька місцевих гідів.

— Дивись, — Марта показала на один із старих колодязів посеред внутрішнього подвір’я. — Під ним — ще один рівень. І відчуваю, що десь під фортецею є те саме древнє "ядро".

Олексій уважно оглянув конструкцію.

— Можливо, частина вузла дійсно затонула чи похована ще в античний час.

— Тут десь є хід у катакомби, — додала Марта, відчуваючи, як карта "підказує" їй напрям.

Руденко озирнувся:

— Судячи з усього, ми зараз десь між фортецею, музеєм і початком фільму про пригоди Індіани Джонса.

— Тільки давайте цього разу без змій, — пожартувала Марта.

Олексій задумливо:

— Цей вузол ніби "спить". Але якщо ми спустимося глибше — його можна буде активувати або хоча б виявити ядро.

Марта відчула, як нитка веде їх… Вона вийшла із фортеці, обійшла розкопки руїн Тіри і направилася туди де частина фортеці обвалилася в лиман. Коли вони спускалися до води з отвалу розкопу подув вітер і осипав їх піском.

— Як казав професор Бертран - вітер завжди дме з откопу. - Руденко стрепенувся як пес отряхуючись.

— Ось сюди? — невпевнено сказала Марта показуючи на майже затоплений прохід. - Але як ми туди попадемо? Не впевнена що ми захватили водолазне обладнання.

— Як дивно розташовані ці камені. - Руденко підійшов до двох брил, які нависали одна над одною. - Таке відчуття що це частина чогось…

Олексій підійшов ближче до скелі, роздивився і зробив пас рукою. Поміж каменів замерехтіло повітря.

— Чекай! - стрепенулася Марта - лінія тепер веде у прохід!

— Але ми не знаємо чи там затоплено. - зупинив її Руденко. - Я піду перший!

— А ти нічого такого не відчуваєш, як тоді біля Могили?

— Нічого, - не замислюючись відповів Руденко і перший ступив у марево.

— Тоді йдемо - Олексій взяв Марту за руку і вони вдвох ступили слідом. Портал схлопнувся за їх спинами