Глава 4 Пошук рішень

Київ. Квартира Олексія

Вже наступного дня квартира Олексія нагадувала філіал історичної бібліотеки посеред фізичного факультету. Повсюди лежали роздруковані статті по історії та міфології, археологічні альманахи, намальовані схеми квантових полів та вузлів мережі Дверей.

— Отже, ти стверджуєш, що нам потрібне ядро з іншого вузла? — промовила Марта, розглядаючи креслення.

— Гаразд, слухайте, — почав він, показуючи на схему. — Уявіть собі світ як мережу. І є такі собі "вузли" — точки перетину цієї мережі, де реальність слабшає, і Двері можна відкрити простіше.

— Тобто, це як... баг у грі? — втрутився Руденко.

— Не зовсім, — всміхнувся Олексій. — Це радше "коридори", закладені ще до того, як наш світ набув сучасного вигляду. Коли енергія мережі стабільна — Двері залишаються закритими або слабо активними. Але коли вузол пошкоджений чи розбалансований, простір починає "текти".

Олексій провів лінію від схематичної "Кам’яної Могили" до іншого кола на плані.

— Через те, що вузол під Кам’яною Могилою тріснув — енергія почала стікати в інші активні вузли. Якщо ми не стабілізуємо систему, Двері можуть відкриватися неконтрольовано.

— І інший артефакт… його можна використовувати як заміну ядра? — задумливо промовила Марта.

— Саме так. Вузли сумісні, адже створені за єдиним "протоколом". Ми шукаємо вузли, що належать до цієї ж мережі.

Руденко нахилився до карти.

— Але як знайти такий?

Олексій показав на карту.

— Марта, твоя здатність бачити зв’язки активувалась під час переходу в Кам’яному Селі. Ти вже можеш відчувати "мережу"?

Марта кивнула, сіла по-турецьки, прикрила очі, кілька разів втягнула та випустила повітря… І раптом посеред кімнати виникла проекція спочатку Дверей біля Кам’яного села, потім від нього простягнулась ниточка до Кам’яної могили, але ниточка була слабка і обірвалася.

Марта вмостилася зручніше.

— Спробуй пошукати інший вузол, - підказав тихенько Олексій, показуючи Данилу мовчати.

Марта завмерла. Спочатку з’явився знайомий обрис мегалітів Кам’яного села, він трохи поблимував, потім знову тоненька нитка до Могили.

— Не поспішай, озирнись.

Марта не ворушилась. І ось від точці в селі побігли лінії в різні боки та засвітилися своїми вузлами, утворюючи карту Дверей.

— Ого! - віртуальний GPS! - не втримався Руденко.

— Тс! - шикнув на нього Воронов, поклав руку на плече Марти і тихенько промовив, - А тепер відшукай неробочі вузли, ті що заброшені чи законсервовані.

Спочатку нічого не відбувалося. Марта насупилася. І ось біля активної сітки, яка ледь світилася блакитним, почала проступати темна сітка із чорними вузлами.

— Я от що скажу... Давайте знайдемо цей ваш "елемент" десь ближче до пляжу і кави. Не хочу знову зависнути в паралельному лабіринті серед каменюк.

Через годину

Марта посміхнулася, відкрила очі і встала. Карта залишилася висіти в повітрі. Дівчина повільно пройшла крізь неї і зупинилась біля одного із неактивних вузлів, який ледь помітно блимав голубим.

— Це сюди, — вона ткнула пальцем у точку південного заходу України. — Вузол у Білгород-Дністровську. Він старий, майже згаслий, але досі живий.

— Досі не можу зрозуміти, чому не вибрати вузол десь ближче, — пробурчав Руденко.

— Бо цей ще функціонує, хоч його частина мережі вже ні — відповіла Марта. — І, схоже, має частину тієї самої архітектури що й вузол під Кам’яною Могилою.

Олексій кивнув.

— Так. І ще під нею — залишки старого міста Тіри.

— Саме так. Частина античного міста досі лежить під землею й частково під водою, — додала вона. — Якщо десь й може бути ще один вузол де можна щось знайти — то саме там. Я впевнена що ми зможемо відшукати там необхідні нам «запчастини».

Марта ткнула пальцем у точку що ледь блимала. Та збільшилася і прийняла обрис фортеці.

Руденко оживився:

— І лиман поруч, і море недалеко... я за.

— Варто ще дещо знати, — додав Олексій, проводячи пальцем по карті. — Вузли — це "стабільні" точки мережі. Але є ще й спонтанні прояви Дверей.

— Тобто, такі собі "дикі портали"? — уточнив Руденко.

— Так. Вони можуть з’являтися будь-де, де спотворення простору перевищує певний поріг. Наприклад, біля геологічних розломів чи на місцях старих мегалітів. Але такі Двері нестабільні й можуть затягнути назавжди.

— Тобто, через них можна опинитися в місцях, де навіть карта не допоможе? - ахнула Марта.

— Саме так, — погодився Олексій. Він на секунду замовк і додав. — Проблема в тому, що зараз кілька диких порталів вже "шепочуть". Їх може стати більше, якщо ми не стабілізуємо систему.

Руденко криво посміхнувся: — Гаразд, принаймні це пояснює чому ми постійно втрапляємо в халепу.

— І чому наші пригоди ще далеко не завершено. - усміхнувся Олексій