Глава 2 Кам’яна Могила (частина 2)

Село Терпіння

Село зустріло їх порожніми вулицями й повітрям, що пахло сухим степом та димом із дров’яних печей. Низькі будинки з облупленими парканами, декілька бабусь на лавках, пара собак — усе виглядало заспокійливо... аж занадто.

На краю села, біля зарослого бур’яном будинку з написом "Адміністрація заповідника", їх зустрів чоловік років під шістдесят. Сивий, зморшкуватий, із сигаретою в куточку рота, він ліниво дивився на гостей.

— Здрастуйте, — озвався Олексій. — Ми щодо Кам’яної Могили. Потрібно пройти до гротів. Ось наш дозвіл.

Олексій протягнув документи, які Руденко завдяки своїм зв’язкам отримав буквально за пару годин до від’їзду.

Чоловік сплюнув убік, уважно глянув на них, а потім підвів брови.

— Ще одні на екскурсію? — пробурмотів він.

— Не зовсім, — відповіла Марта. — Скоріше — дослідницька група.

— Таких теж бачив, — тихо посміхнувся він, а потім додав: — Більшість через пару годин тікають звідти, як сполохані зайці.

Руденко засміявся.

— Чудова реклама. Мабуть, там у вас клоуни в печерах?

— Та які там клоуни, — хитнув головою чоловік. — Звук там дивний. Простір стискає. А ще... є одне місце всередині — лабіринт. То туди краще не лізти без підготовки.

Олексій нахилив голову.

— Чому?

Чоловік погасив сигарету об п’ятку.

— Бо ті, хто туди йдуть, потім дивляться крізь тебе, коли повертаються. А дехто й не повертається. Кажуть, що простір там... збиває кроки. І ще — не всі тіні там ваші.

— То можете у Вас є карта? — запитала Марта спокійно.

Чоловік витягнув із кишені стару, потерту мапу, де була нанесена схема гротів і тунелів.

— Ось, — він тицьнув пальцем. — Але цю стежку забудьте, — показав на одну лінію, що вела до "вузла" в глибині печер.

— Чому? — озвався Руденко.

— Бо вона то є, то нема, — відповів той спокійно. — І той, хто піде по ній, може потрапити не туди куди йшов.

— Серйозно? — підняв брови Руденко.

— Це степ, хлопче. Тут навіть час може загубити себе, — чоловік повернувся до будинку, залишивши їх самих.

Руденко обернувся до Олексія:

— Клас, ми щойно отримали безкоштовний тур по "Сайлент Хіллу". Тільки без туману й з бонусом у вигляді степового діду.

— Мені подобається атмосфера, — промовила Марта задумливо, знову вдивляючись у карту.

Олексій злегка усміхнувся:

— То що, вирушаємо до могили?

Підходи до Кам’яної Могили

Степ біля могили був сухим і вітряним, а трава лежала в різні боки, наче сплутана руками велетня. Небо давило свинцевими хмарами, і відстань до горизонту здавалася майже нескінченною.

Трійця підійшла ближче до пагорба, що здіймався посеред рівнини. Кам’яна Могила виглядала велично і водночас тривожно. Її силует різко виринав із пейзажу — нерівні плити пісковику, напівобвалені стіни й темний вхід, що наче ховав щось у собі.

Раптом, ніби земля завібрувала під ногами і все стихло.

Руденко різко зупинився.

— Стоп, — озвався він тихо.

Марта й Олексій повернулися до нього.

— Щось не так? — запитала Марта.

Руденко повільно озирнувся навколо, вдивляючись у навколишній степ, де вітер на мить завмер.

— Ви... чуєте це? — він нахмурився.

— Що саме? — Олексій спокійно тримав погляд на вході до печери.

Руденко вдихнув повітря.

— Тиша. Занадто тиха. Як перед грозою. Але... я відчуваю більше. Немов щось... готується?

Марта прислухалася. Дійсно, вітер стишився, навіть птахи замовкли. Повітря стало густим.

— У тебе передчуття? — запитала вона.

— Так, — підтвердив він, наче сам здивувавшись. — Знаєте це відчуття, коли ти впевнений, що десь поряд — небезпека, але не бачиш її?

Олексій примружився, спостерігаючи за Руденком.

— Перша ластівка, — прошепотів він собі.

— Ти щось сказав? — Руденко повернувся до нього.

— Нічого, — відмахнувся Олексій. — Можливо, це вузол проявляє себе. Він уже впливає на простір навколо.

Марта задумливо дивилась на темний вхід.

— Ти відчуваєш аномалію? — тихо спитала вона.

Руденко насупився:

— Я не відчуваю нічого... просто знаю.

— Інтуїція. — уточнив Олексій.

— Тільки якщо я не зникну в якійсь часовій дірці перш, ніж зрозумію, як це працює, — пробурчав Руденко.

Вони ще кілька секунд стояли на місці, перш ніж рушити до входу.