Дівчинка з гори Ігровець

                             Дівчинка з гори Ігровець

До Грегола Маргіані, невисокого, літнього чоловіка, Миколу Яроша, парубка з села, розташованого біля гори Ігровець, послав отець Оксен.

-Я його давно знаю. У дев’яностих він був священиком у сванському селі, це у

Сакартвело. Але потім, - замовк отець Оксен.

- Потім?

-Хм, - добирав слова той. - У нього було багато рідних у Сухумі. Але прийшла московія у дев’яносто третьому, почалася війна, багато хто з грузинів загинув тоді. Майже вся його родина теж. І він втратив віру.

- А далі? – ледве чутно запитав Микола.

- До церкви він не повернувся. Приєднався до клану Андрійових. Та став екзорцистом.

Микола не повірив би в існування екзорцистів, або привидів, чи демонів, якби б на власні очі не побачив у горах Чугайстера, а в селі не коїлося хтозна- що.  На цей час у селищі не залишилося достатньо сильних мольфарів, щоб розібратися з тим невідомими, але жахливими подіями, що валилися на їх общину. Молитви отця Оксена теж не допомогли, але він запевнив, що знає людей, що можуть розібратися будь з чим.

Маргіані вже багато років жив у Харкові. І хлопчина навіть думав, що доведеться їхати через усю країну та просити про допомогу. Але потім вони отримали звістку, що екзорцист зараз у Львові. Тож отець Оксен з легким серцем відправив хлопчину у місто левів.

З екзорцостом зустрілися на вокзалі.

- Зачекаємо, - коротко повідомив Маргіані, коли вони привіталися.

- Зачекаємо? На що? – здивувався хлопчина. Ну вулиці було холодно. Хотілося б сказати, що падав сніг, але це була справжня хуртовина. А стояти ось так на платформі наприкінці листопада не хотілося зовсім.

- Потяга з Польщі. На ньому приїде той, хто вам допоможе.

- Не Ви?

- Послухай, якщо б справа була лише у вигнанні злого духа, привида, освятити оселю – я б допоміг. Але Чугайстер у карпатських лісах почав хозяйнувати ще в дохристиянську епоху, і ти вважає він легкий ворог? Тим більш не зрозуміло, чому дух лісу, який ніколи не був ворогом людей, вбив дівчину на горі. Щось тут не так. І щоб розібратися з цим, потрібен майстер найвищого рівню. Так що будь чемним хлопчиком і подякуй, що людина у такі важкі часи їде з Європи допомогти вашому селищу.

Микола насупився. У нього було враження, що і його, і отця Оксена цей колишній грузинський священик водить за ніс. Але до прибуття потягу залишилось небагато часу, можна було й зачекати, тим більш, що хлопцю було дійсно цікаво, кого цей літній чоловік називає «майстром».

Його думки перервав сухий голос з динаміків, який повідомом про прибуття потяга з Варшави. Вмить на платформі побільшало людей, звуки стали голосніше, атмосфера жвавішою.

- Четвертий вагон, - потягнув Маргіані хлопця за собою, - не загубися.

- Та що я маленький, - відмахнувся парубок, але таки поспішав за Греголом, який хоч і мав сивину у бороді, але був дуже жвавим.

-Он він, - вказував попереду Грегол.

- Де, не розумів Микола, який очікував побачити когось схожого на Гендальфа с творів Толкіна.

- З прибуттям, - неочікувано привітався Грегол Маргіані з чоловіком, якому було не більше років за двадцять шість. – Як доїхав?

- Все гаразд, дякую, - повернувшись до Миколи, молодий чоловік, стрункий та чорноокий, протягнув руку: - мене зовуть Муся.

Микола автоматично пожав простягнуту руку, тонку та ніжну, мов рука жінки. І одночасно розгублено подивися на Маргіані.

-Їдемо, - замість відповіді вимовив Маргіані.- Дай Бог, до ночі будемо у селі.

І вони прибули до села ввечері, а опівночі стояли серед темного лісу, сповненого тою тишею, якої у лісі не повинно бути. Отець Оксен, Микола та Грегол стояли у крузі, намальованим сіллю, бар’єром проти нечисті. У Грегола у руках було дві маленькі фляжки. У Оксена розп’яття. Микола в руках тримав одяг Мусі. Сам же Муся, напівголий, був метрів за 50 від них.

Микола бачив, як у світлі луни виблискує татуювання на спині юнака, якісь незрозумілі стародавні символи, а попереду нього стоїть напівпрозорий, височенний чолов’яга у білому лахмітті. На землі між Мусею та Чугайстером, цим лісовим чудовиськом, лежала мертва дівчинка.

Вона лежала тут вже не перший день. Та ніхто з села не міг приблизитися до неї. Навіть поліціанти втрачали свідомість за кілька метрів від неї та Чугайстера. І все що могли зробити, це декілька фото на великій відстані.

Дівчина була місцевою еко-активісткою. Зникла тиждень потому. Знайшли ось тут. Але лісове чудовисько пильно охороняло свою здобич. І ніщо не могло цього змінити. І ось юнак, приїхавши з Варшави, стоїть перед Чугайстером, наклонивши трохи вперед голову і наче прислухається до істоти. Через деякий час Муся поклонився хазяїну ліса с повагою, і той зник.

Юнак взяв мертву дівчинку на руки і поніс в їх сторону:

-Її привезли до лісу вже майже мертвою. Чугайстер почув лише її останній подих. Але каже, що то були жінка та чоловік, присутність яких він вже відчував до цього. Наскільки я зрозумів, вони збирали зразки місцевих порід, а вона їм заважала, - розповів Муся. – Ось чому дух охороняв її.

- Вона охороняла ліс від чужинців, - зрозумів Микола, - а він її.

- Так, - погодився Муся.

На світанку екзорцисти покинули селище. Але для Миколи ця історія ще не закінчилася, і він почав допитувати Оксена:

-Хто він? Чому Чугайстер дозволив підійти йому до тіла?

-А ти ніяк не заспокоїшся, чи не так? – посміхнувся отець, наливаючи чай.

-Не можу, - відповів хлопець.

-Ну…власно кажучи, не така й таємниця. Навіть у Євангелії про це написано. Ті хто мають очі – побачать.

-Про що написано?

-Про те, що сталося на п’ятидесятий день після Воскресіння Христа.

-Так що сталося? – нетерпляче повів плечами Микола.

-Апостоли зібралися разом. Не з того ні з сього з’явився шум з неба і вітер наповнив усю оселю, а кожен апостол був мов у пламені. З того часу всі апостоли могли розмовляти на будь – яких мовах та отримали сили боротися зі злом, як словом, молитвою, так і дією. Крім того, полум’я змінило їх тіло, кров стала отрутою для будь-яких містичних істот, а зір дозволяє бачити будь-які аномалії. Мабуть є ще щось, але все інше лише здогадки.