VII

Як би гучно не лунав світ, він ніколи не міг порушити той благородний зв’язок, який поєднував їх серця. Джуд завше підтримував Кароліну, а Кароліна — Джуда. Вони спрямовували усю свою енергію на те, аби зробити одне одному стільки радісного та щирого, скільки лише в змозі одна юна людина зробити для іншої, та відчували, що тільки це і є найбільшим щастя в житті — зробити щасливою іншу людину. Деколи вони згадували той дивний день, коли вперше заговорили, те, як розплакалася тоді Кароліна, і шоколадку Джуда. Усмішки освітлювали їхні обличчя, вони обіймали одне одного, і Джуд казав, із властивою йому не по роках мудрістю й серйозністю: «Немає у світі такого зла, яке б життя, врешті, не перетворило на добро».

Вони подорослішали та стали чудовою парою, а згодом і подружжям. Кароліна — радісна дівчина з виразними та глибокими темними, як вечірнє море, очима, Джуд — дотепний, з розміреним голосом та замисленим обличчям молодий чоловік. Коли вони цілували перед сном своїх дітей — хлопчика з великими очима та дівчинку, що могла годинами не відриватися від книг, Кароліна казала їм: «Люди, як квіти: усі дуже різні, але всі дуже гарні. Треба тільки трішки часу, поки кожна квітка набереться сил, розправить пелюстки та розкриє свою справжню красу».

А тоді вони з Джудом зворушено спостерігали, як соньки-дрімки легко підхоплюють їх діточок та несуть на своїх маленьких крильцях у чарівне та дивне царство снів.

***

Пам’ятай, любов може бути зовсім близько.

***