VI

Вони крокували вечірньою вулицею, невиразно освітленою високими ліхтарями, та розмовляли на різні теми, допоки їх не оповило дуже дивне почуття. Кароліна відчула, як її серце чомусь почало стукотіти набагато частіше. Раптом Джуд зупинився, торкнувся своєю долонею її долоні та подивився Кароліні прямісінько у вічі, так проникливо, неначе хотів поглядом дізнатися глибину її душі. Він повільно, але рішуче наблизився до Кароліни, і їх вуста доторкнулися, зімкнувшись у першому поцілунку. Кароліні здалося, ніби за дещиці секунди в ній вибухнула ціла галактика та засяяла нова сліпучо-яскрава прегарна зірка. Серце Кароліни калатало так шалено, наче було ладне от-от вистрибнути з грудей. Кароліна міцно обійняла Джуда. Він відчував стукіт її серця, а вона кожною клітинкою тіла — його тепле та стурбоване дихання. Так вони стояли дуже довго.

Згодом Джуд знову подивився на Кароліну й промовив:
– Твої очі, як два неокрайніх моря під сяйвом зірок, а зіниці — як дві прекрасні чорні перлинки. Не знаю, чи чорні перлини існують, я про таке ще не читав, але я впевнений, що коли існують, то на вигляд вони саме такі. Кароліна заплющила очі та боялася знову їх розплющити, аби все це раптом не виявилося маревом. Джуд поцілував спочатку одну щічку Кароліни, а тоді іншу. Він знову взяв її руку і тихенько, щоб не порушити ту чудову красу, що їх наповнювала, обережно ступаючи, вони покрокували далі. Щось світле, радісне та чисте тануло в їхніх серцях того вечора.

Сльози забриніли в очах Кароліни, однак цього разу сльози були від щастя, яке наповнювало їх із Джудом та, здавалося, переливалося через край і поряд з яким вони відчували себе зовсім маленькими та незначними. Кароліна дістала з кишені синього джинсового сарафану білу хустинку, яку завше носила з собою та яка видавалася їй дуже приємною на дотик і гарно пахла.