Розділ 12

Ігор

***

Всю дорогу поки їхав на станцію техобслуговування не міг прийти до тями. День, який мав бути сповнений позитивними емоціями, остаточно зіпсований. І замість того, щоб святкувати день народження Олежки у теплій сімейній обстановці, я намагаюся скоріше виправити наслідки чергової витівки Лери. Мені зовсім не хочеться, щоб її батько дізнався про сьогоднішню подію. Дівчинці й так дісталося. Ще і я зі своєю жорстокою прямолінійністю та моралями.

Хлопці на СТО обіцяють зробити машину протягом години. І я, щоб скоротити час, а заразом і скинути напругу, вирішую прогулятися лісом, недалеко біля станції.

- Ідіот! Який же я ідіот! - Б'ю кулаком по стовбуру дерева, доки не відчуваю пронизливий біль.

Переводжу погляд на руку, і побачивши збиті до крові кісточки, зло посміхаюся. Так мені й потрібно дурню. Цей біль, як покарання за те, що втратив контроль над своїми емоціями. За те, що надто загрався і не зміг вчасно зупинитись. Згадую очі Лери, сповнені болю і хвиля агресії знову накриває мене. Адже вона зовсім ще дівчисько, а я навіть не замислюючись про наслідки вирішив пограти з нею по-дорослому. Ось і догрався! Тепер кидаюся між деревами, мов загнаний звір, а перед очима стоїть бліде, заплакане обличчя моєї дівчинки. Так, незважаючи ні на що, моєї! Тому що проникла в моє серце і з кожною хвилиною, з кожним днем ​​мені все складніше боротися з тими почуттями, які відчуваю до неї. І, можливо, згодом я переборов би себе.

Але ось те, що сталося сьогодні... Підбігаючи до машини, я благав лише про одне, щоб Лера була жива. І той гнів, який я звалив на дівчину, був скоріше через страх втратити її. А вийшло, що образив її своїми жорстокими словами. Злісно стискаю зуби, згадуючи скільки відчаю було в її голосі, коли вона говорила про смерть мами, про непрості стосунки з батьком. У цей момент переді мною була зовсім інша Лера. Не химерна і норовлива фурія, а тендітна і вразлива дівчинка, в серці якої досі жив біль втрати. А коли вона сказала, що всім було б краще, якби її не стало... Мене остаточно накрило. Я не зміг більше стримуватись і притягнувши дівчину до себе, міцно обійняв її. І коли вона, тихенько схлипуючи, довірливо притулилася до моїх грудей, я дав собі слово, що завжди оберігатиму і захищати її.

Адже наші долі з Лєрою були схожі. Я так само як і вона знаю, що таке біль втрати. Коли мені було шістнадцять років в автомобільній аварії загинула моя мама та маленька сестричка. В одну мить я втратив найулюбленіших і найрідніших людей. А коли батько через кілька місяців одружився, як виявилось у нього давно вже була коханка, мій світ остаточно звалився. Я залишився віч-на-віч зі своїм горем. А ще з ненавистю до батька, котрий давно вже зрадив нашу родину. Я став озлобленим, а моє серце ніби замерзло. Закинувши навчання та тренування, я зв'язався з не найкращою компанією. І якби мене на той момент не підтримав брат батька, не знаю, як далі склалася моя доля. Дядько Валера та його дружина наполягли на тому, щоб я переїхав жити до них. Вони любили мене і зробили все можливе, щоб я повернувся до колишнього життя. Я досить добре закінчив школу, а потім і університет. А ще повернувся до занять спортом. І згодом завдяки непоганій фізичній підготовці я влаштувався у найкрутішу охоронну фірму в нашому місті.

Не скажу, що це була прямо межа моїх мрій, але ця робота мене цілком влаштовувала. Зарплата була досить високою, і я незабаром зміг купити собі квартиру та машину. А ще намагався допомагати дядькові, адже саме завдяки йому я досяг всього, що в мене було. Загалом, все в моєму житті йшло просто чудово. Ось тільки частіше клієнтами нашої фірми ставали впливові люди з далеко не безхмарним минулим. Хоча, не лише минулим. Оскільки вони платили дуже хороші гроші за свою безпеку, то нашого господаря не турбували моральні принципи. Та що там казати, мене теж особливо не напружували такі клієнти. До того ж вони обирали як охоронця саме мене, відповідно і зарплата була в рази більша, ніж у решти хлопців. І я навіть почав пишатися тим, що маю авторитет у певних колах "ділових людей". Ось тільки, мабуть, у покарання за мою зайву самовпевненість доля в результаті покарала мене. Один з моїх колег, просто неймовірно болісно заздривши, вирішив підставити мене.

Я завжди знав, що Лис ненавидить мене, хоча він і старався старанно приховувати свою неприязнь. Але до того, що він почне руйнувати моє життя, я не був готовий. Спочатку це була робота, потім моя кохана дівчина. Загалом цей гад постарався на славу. І хоч я, здавалося, давно забув про нього, зустріч у торговому центрі стала для мене несподіванкою. Я, чесно кажучи, навіть трохи розгубився. І якби не Лера... Я посміхаюся, згадуючи, як вона швидко зорієнтувалася у ситуації. І якщо тоді я був злий на неї, то тепер розумію, дівчинка хотіла не тільки подразнити мене. Фліртуючи з Єгором, вона давала мені час прийти до тями, отже захищала мене. Від цих спогадів на душі стає тепло, а серце схоже готове здатися перед новими почуттями, що зароджуються в ньому.

- Ну, що, Ворон, здається, ти потрапив по повній програмі, - посміхаюся я.

І хоча я відчуваю, що теж не байдужий Лері, мене все ж таки мучать сумніви. Чи маю я право ось так от вриватися в її життя? Адже в неї такий самий непростий характер, як і в мене. І я дуже боюся, що намагаючись утихомирити дівчину просто зламаю її. Тому потрібно ввімкнути мізки, а не діяти на емоціях, перш ніж зробити наступний рішучий крок.

***

Хлопці на станції техобслуговування виявилися справжніми професіоналами своєї справи. За годину машина була як нова. Навіть не скажеш, що зовсім недавно вона протаранила металеві ворота, та ще й влетіла в кучугуру. І тепер я міг з полегшенням зітхнути, бо був упевнений, що батько Лери не дізнається про сьогоднішню подію. Машина в повному порядку, та й Андрій хоч спочатку був дуже злий, все ж таки заспокоївся і пошкодував дівчинку, пообіцявши нічого не розповідати Владиславу Івановичу. А Алінка взагалі з перших хвилин стала на її захист і, здається, дівчата одразу порозумілися. І хоч спочатку мене зовсім не тішила перспектива їхнього подальшого спілкування, тепер, заспокоївшись і глянувши на ситуацію, я зрозумів, що дружба з Аліною може позитивно вплинути на Леру.

Загнавши машину в гараж і переконавшись, що Владислава Івановича, на щастя, все ще немає вдома, я увійшов до будинку і подався до своєї кімнати. І вже відчинив двері, щоб увійти в неї, як почув тихі схлипи, що лунали зі спальні Лери. Розгублено завмер на порозі. Адже коли я йшов, вона вже майже заспокоїлася і пообіцяла мені, що ляже відпочивати. Але, мабуть, сталося те, чого я боявся.

Сьогоднішній день став для дівчини непростим випробуванням і, мабуть, увесь той біль, який причаївся в її серці, тепер хлинув назовні й вгамувати її, ох, як важко! Я й сам одного разу ось так само вибухнув, бо вже не було сил долати почуття порожнечі й безвиході, які переповнювали мене. Цей стан нагадує мені ефект стиснутої пружини.

Коли з усієї сили тиснеш на неї й здається, що вона готова витримати будь-яке навантаження. Але це лише ілюзія. Зрештою, пружина не витримує тиску і в самий невідповідний момент розпрямляється, боляче вдаряючи тебе. І залишити Леру в такому стані я точно не можу. Так ще й Наді, як на зло, немає вдома. Виїхала з ночівлею в заміський будинок і, до речі, далеко не в райдужному настрої. У неї, як я зрозумів, теж не все так гладко в особистому житті. А шкода, дівчинка справді дуже хороша.

Доросла та відповідальна зовсім не за своїми роками. І я просто захоплююся тією наполегливістю, з якою вона намагається зберегти їхню родину. І якщо Лера готова йти хоч на якийсь контакт з батьком, у цьому я остаточно переконався сьогодні, то він закрився в собі й відштовхує обох дівчат. І мені здається, що Надя... Гаразд, краще мені не втручатися в особисте життя дівчини, тут хоча б зі своєю розібратися.

- Леро, можна я зайду? - Стукаючи у двері й не чекаючи відповіді, злегка відчиняю їх.

Заходжу до кімнати й остаточно гублюся. Здається, все набагато гірше, ніж я думав. Лера сидить на ліжку, обхопивши руками коліна і найімовірніше за час моєї відсутності так жодного разу і не зрушила з місця. Її обличчя, по якому продовжують бігти сльози, настільки бліде і змучене, що мені стає по-справжньому страшно за неї.

- Лера, ти ж обіцяла мені, що постараєшся відпочити, - присівши біля неї, злегка обіймаю за плечі. - Я розумію, що сьогодні був не простий день, ти пережила не найпозитивніші емоції. Але я не хочу, щоб ти у всьому звинувачувала тільки себе. Я теж був не правий і хочу...

- Ні, ти правильно все сказав, - піднявши на мене повні сліз очі, тихо промовила дівчина. - Я справді егоїстка і всі мої витівки та дурні, жорстокі вчинки щодо інших людей не можна виправдати. Надя права, життя це не гра. А я загралася і зовсім перестала звертати увагу на почуття своїх близьких та коханих людей. Я тільки недавно дізналася, що Надя страждає від нерозділеного кохання. Але водночас вона не показує свого болю та намагається робити все, щоб нам з батьком жилося комфортно. А я весь цей час навантажувала її своїми проблемами. І навіть не замислювалася, що мала допомагати й підтримувати її. І в тому, що сталося сьогодні, винна лише я. Ти ж просив мене не робити дурниць. А я... Я зіпсувала свято тобі та твоїм близьким. І тепер мені так... так ...

Лера закрила обличчя руками і її тіло знову почало здригатися від ридань.

- Тихіше, тихіше, дівчинко, - я притягнув її до себе і ніжно погладив по голові. - Ти надто накрутила себе, а насправді не все так страшно. Всі ми в такому юному віці робимо помилки. І повір мені, я теж був далеко не ангелом небесним. Головне вчасно зупинитися і визнати свої помилки. І ти велика розумниця, що змогла це зробити.

- Пробач мені... будь ласка, - притулившись до моїх грудей, ледь чутно прошепотіла Лера.